Пахнет здесь мочой и смертью. В месяц раз, а то и в неделю выставляют гроб на видном месте, в вестибюле. Кормят мягким и скучным. Лица вокруг серые и чужие. Как я тут оказался? Бог знает, а я нет. Был, конечно, еще сад. Гуляй, лежи, сигареты стреляй. Стрельнул, вроде, зажил, будто это хозяйство твое, одно за ухом, другое в кармане, и ты этот дым потом медленно так в себя сцедишь, чтоб до косточек добрался. А пока стоишь так на перекрестке, ждешь: когда, у кого? Всматриваешься в людей, интерес...
Читати далі →

Славен час... … когда на улицы, подметенные розами, выходят ранние бабушки, бабушки асфальта. Брошенные прекрасным Обшанским, демоном порядка с ассирийским взглядом. В своих зеленых, как ислам, платках Со своими советскими кошельками, со своими резиновыми сапогами, раскладывая твороги, как цветы сытости, нежнейшего цвета яйца, и сморщенные как их лица Яблоки. Как цветы — утренней росы, так ждут они выручки. вкладывают чеснок в руку, говорят сердито «возьми, возьми» зазывно скрипят: ...
Читати далі →

Сенсація, яку вчора подарували нам буковинські ЗМІ (зокрема «Молодий буковинець» і «Букньюс») про зникнення ста картин Емми Андієвської (цьогорічного лауреата Шевченківської премії) у Чернівцях виявилася трошки того… Якраз співпала вона із тим, що чернівецькому медійному середовищі обговорювалося, що не треба цих коментарів експертів і багатьох точок зору. Для сенсації і пропаганди достатньо однієї. Насправді, якщо б коментар взяли, а це справа хвилин двадцяти-тридцяти, то а) з'ясували, що карти...
Читати далі →

Вчора мені розповіли про одну книжечку, яка має назву «Легенди Чернівців від Чорної вівці». Розповіли так, що наважився її почитати. Текст книги був куций, невеликий і мені здалося, що я його подолаю. В анонсі вказали, що книга для дітей молодшого, середнього, старшого віку та їхніх батьків. Таке широке коло підказало, що маю справу із чимось особливим. І хоч початок мені здався нуднуватим, далі пішли справжні родзинки. Мій погляд зупинивися на такій сентенції щодо Центральної площі: «На цій...
Читати далі →

Мало хто (а може й ніхто) у Чернівцях зараз знає Анатолія Шайкевича, це — успішний кіносценарист, автор багатьох доволі відомих фільмів (наприклад, «Заповіт Сталіна», «Приморський бульвар») Шайкевич і сьогодні живий. Колись він був чернівчанином і, судячи з усього, любив це місто. Трохи нижче фото відкритого листа до нього. Як бачимо, у ньому вказана навіть домашня адреса Шайкевича, Це був кінець п'ятдесятих років, тоді навіть могли вказати особисті дані «ворогів народу» (потім владу трохи попус...
Читати далі →

І знов про журналістику. Чернівецькі журналісти читали найновішу літературу і одразу переймали ідеї. І це ставало помітним по публікаціям. У 1934 році Генрі Міллєр написав знаменитий «Тропік Рака», який вразив світ вивільненим еротизмом, який межував з порнографічностю. У 1935 році журналіст чернівецької газети вже пристосував нову ідею до простої чернівецької замальовки (тоді щодня друкували у газетах замальовки і вірші, вважалося популярним). Цитата з газетної публікації 1935 року: «Ратгаус...
Читати далі →

І знов про журналістику. У тридцяті роки у Чернівцях. Такий собі чернівецький журналістський гумор. Публікація 1935 рік ТРУПИ. НІЧОГО КРІМ ТРУПІВ Жахливе сталося. Про що це я: вбивство в далекій Комарівці – страшна трагедія з сільського життя – кривава суперечка через спадщину – дітей вбили – о, жах неймовірний – докладно доповідає місцева преса! Це по-справжньому приголомшує. Там так і сказано: “Четверо людей вбито. Родина вирізана у прямому сенсі слова, кровопролиття, бійня прямо в ха...
Читати далі →

Публікую одну з перших газетних публікацій відомого історика Бориса Тимощука на тему історії Чернівців. У даному випадку, з історії чернівецького театру. Попри сухуватий стиль (тоді у газетах любили стриманість) невеличка стаття на диво інформативна. І складається, переважно, з фактів. Але розповідає не тільки про театр, але й про час, в який вона написана. Ну і три-чотири подробиці справді застрягають)) За що можна позбавити місто вистав? чому для театрального мистецтва були необхідні пивні боч...
Читати далі →

Досить часто читаю радянські газети. Заняття дещо дивне, особливо якщо зауважити, що за радянських часів до рук їх не брав. Іноді трапляється щось цікавеньке, іноді, не дивуйтеся, – щось із претензією на вічність. Та найбільше газетярі схожі на психіатрів-ентузіастів, які щодня записують марення хворого суспільства, переливи маній та фобій. Все це їх дуже хвилює. Причому нікому не потрібно, щоб хворий, власне, видужав. Відділ преси в будь-якій бібліотеці – це, якщо бути точним, реєстратура з ...
Читати далі →

Нещодавно один заступник голови Заставнівської РДА казав на зборах і на камеру в абсолютній впевненості, що візит у Заставнівський район журналісти з Чернівців повинні «належним чином оформляти», і те, що журналістів ледь не відмудохали у Репуженцях «має стати їм уроком». Причому цей чиновник був абсолютно в цьому впевнений. І причому більшості це не різануло вухо. Розмови про те, що мала  б «оформляти» Влащенко перед тим, як зробити цю розмову із Портновим, з тої ж категорії, що і марення Заста...
Читати далі →