Днями, у день Різдва у Чернівцях стався скандал. Чиновник Чернівецької ОДА виставив ксенофобський вірш-вітання з рядками«Вовком хай завиють москалі, А жиди заверещать як свині. Нині свято на моїй землі, Коляда іде по Україні».Оригінально, да? Важко уявити в які часи таке вітання могло з'явитися. Людина, до речі, відповідає за розвиток ТУРИЗМУ на Буковині. Але, не дивуйтеся, продовження виявилося навіть оригінальніше. Незважаючи на офіційний запит єврейської громади та публікації у пресі, розг...
Читати далі →

Люди зазвичай не знають історії. Інакше б вони знали, що історії нема. Є ситуації, які повторюються і повторюються. Хоча приходять завжди у різних шатах, але це ті ж настрої, ті ж прагнення, ті ж помилки, ті ж надії. І від цього повторення досі мало що рятувало. Хіба що глибоке розуміння. Але хто ж опускається до глибини. Ми часто говоримо про фашизм як про моторошне чудовисько, яке неможливо любити, від якого неможливо не відсахнутися. Повторюючи це, ми на жаль, повторюємо тези простоватої п...
Читати далі →

Моя п'єса основою, для якої стало життя видатного вченого-психоаналітика Вільгельма Райха. Початок:Действующие лица:Вильгельм Райх, который назыает себя планетарный врач Маленький человек Судья Сын Вильгельма Райха Экскурсовод люди вокругПролог Сцена 1 стоит Райх в полосатой робе, судья в мантии, маленький человек. Идет заседание суда. Судья: назовите себя, пожалуйста Райх: меня зовут Вильгельм Райх Судья: Чем вы занимаетесь: Райх(в задумчивости): О, это трудный вопрос. Ну, чтоб прощ...
Читати далі →

Майже документальна історія, заснована на долі чернівецької художниці, яка померла у Чернівцях у шістдесяті роки. Ірма мала рудо-зелені великі очі на вузькому маленькому обличчі. А в лівому оці був собі такий вогник, колись назвала вона його чи то російською, чи українською — психа, так сусіди називали собачку у дворі, яка всіх веселила. Ірма любила малювати той ледь помітний вигин брови, який робив погляд граючим, потойбічним, трохи божевільним. Начебто, ось просто собі жіночка, а ось цей ви...
Читати далі →

  Серед буковинських досягнень, як то: видатних співаків та композиторів, німецькомовних поетів, полікультурності, архітектури тощо, якось не дуже рекламують досягнення технічні. Вони колись були. Тепер їх немає. Тому, очевидно, спогади про них якось поза увагою. Адже паралелі виходять досить сумними. А подекуди нищівними.  Ця сторінка спогадів присвячується тому непересічному факту, що один з перших польотів на дельтаплані без допомоги буксиру у СРСР вдався саме чернівецьким ентузіастам. Офіцій...
Читати далі →

У 1986 році працівники бібліотеки Чернівецького (тоді державного) університету добралися до власних підвалів)) Я грішним ділом думав, що радянська влада була страшенно забюрократизованою і все було на обліку. Виявляється, частина фондів університетської бібліотеки (як відомо, однієї з найбагатших в Україні, після столичної та Львівської (з фондом близько 2 мільйонів пр.)) були не тільки не каталогізовані, але навіть не інвентаризовані, а лежали мотлохом у підвалі. Тобто, напередодні Перебудови ч...
Читати далі →

Я не сторонник взглядов Олеся Бузины, всё гораздо хуже — я сторонник свободомыслия, — опции, которую надо испытывать всё время. Хотя бы для того, чтоб выявлять по визгу узколобых кандидатов в господинчики твоих мыслей и твоей жизни. Рассказ написан мной в начале января этого года. Был зимний вечер, написал его и забыл. Он остался в ноутбуке, которым никогда не пользуюсь. А сегодня через столько месяцев включил и увидел рассказ на рабочем столе. Перечитал, посмотрел ленту, и вдруг оказалось, что ...
Читати далі →

Це оповідання написав у березні 2013 року. Тоді всі говорили про книгарні, а я чомусь згадав іншого чернівецького букініста. Днями він помер. З цієї нагоди публікую тут: Его птичий профиль мелькает иногда в городе. Он одевается всегда по-советски. А это удивительный стиль, когда человек почти сливается с пространством. Поэтому блеклое пятно его пальто, например, в февральско-мартовской слякоти и не выделишь из городского пейзажа. А если выделишь, то только потому что оно еще серее и бурее. Ко...
Читати далі →

Розпочати хотілося б з дещо дивного забобону із чернівецької історії. Йдеться про історію зірок Давида, що розташовані на одному з куполів Резиденції. Будь-який чернівецький екскурсовод, коли підводить туристичних роззяв до нашої головної пам'ятки, урочисто сповіщає, що дружба народів у Чернівцях була настільки сильною, а взаємна симпатія різних етносів та релігій сягала таких висот, що чернівецька юдейська громада пожертвувала гроші на резиденцію митрополита. Митрополія же виявилася вишукано вд...
Читати далі →

Правила мережі «Вкурсі» забороняють публікувати чужі твори, але, по-перше, це мій переклад, а іншого немає. По-друге, ті ж правила зазначають, що із необхідною преамбулою такі публікації можливі. Це оповідання виходило друком російською мовою. І мене, щоразу, коли воно траплялося на очі — вражало. Належить воно перу колишнього чернівчанина Слави Бакіса, у Чернівцях він відомий був свого часу як засновник кіноклубу, де демонструвалися найкращі зразки світового кінематографу, зараз працює у США ви...
Читати далі →