«Тропік Рака» у Чернівцях
І знов про журналістику. Чернівецькі журналісти читали найновішу літературу і одразу переймали ідеї. І це ставало помітним по публікаціям. У 1934 році Генрі Міллєр написав знаменитий «Тропік Рака», який вразив світ вивільненим еротизмом, який межував з порнографічностю. У 1935 році журналіст чернівецької газети вже пристосував нову ідею до простої чернівецької замальовки (тоді щодня друкували у газетах замальовки і вірші, вважалося популярним). Цитата з газетної публікації 1935 року:
«Ратгаусштрасе (вул. Головна від Центральної до Соборної площі) у неділю – не вписується в загальну міську декорацію. У неї свій характер, свій образ, свій настрій і своє життя. Доволі оригінальне. Ті, кому не пощастило здобути освіту, заможних батьків, забезпечене дитинство, кого ми називаємо зазвичай “прості люди”, і які, на нашу думку, покликані служити нам у якості кухарок, слуг, робітників. У неділю вони вільні. Це день, коли вони ставляться до нас із презирством, коли вони не хочуть нічого чути про нас, коли вони належать собі – вони виходять на Ратгаусштрасе. Тому так дивно бачити, як їхній природний темперамент та життєлюбність, які були зв’язані, штучно стримувалися весь тиждень, тепер грають – вільно, красиво, енергійно – свобода. Катерині більше не потрібно казати “Цілую ваші руки”, вона каже “Бог подасть”. Іван носить капелюх набакир, який ладно сидить на одному вусі. Всіх дівчат, яких він бачить, йому недостатньо, тому що він чекав цілий тиждень, він стримував свою “чоловічість”, для того щоб вона розкрилася сьогодні, зараз. А тепер він йде, і вона бушує в ньому, але ще й у Василя, і в Іона тощо. Хлопці кидаються в наступ на гарно вбраних покоївок, вони пощипують їх, вони плескають їх по повновагих задках. Їм нецікаво слухати про моральність. Це нудно.
Ратгаусштрасе у неділю неможливо описати, цією вулицею тече саме життя, але що це таке? Там стільки вогню, оригінальності, потуги, грубої сили.
Панська зовсім неподалік. Як і на Ратгаусштрасе, людський потік на ній, за великим рахунком, хода сексу. Різниця лише у походці. На Ратгаусштрасе ніхто не розмовлятиме з дівчиною про Ніцше, а якщо заведе подібну розмову, ймовірно, отримає ляпас: за образу. В вас бачать те, що в вас є, не більше.
По сусідству, на вулиці панів, все робиться більш тонко. Вони говоритимуть про Ніцше, жодного слова про секс, хоча у підсумку йдеться, насправді, про нього. І там і там приховується Звір. Тільки на Панській: Звір дресований.
Переклад мій
П.С. Автор жагав епатажу в усьому. Журналіст наприклад чітко притримується імперських назв, попри те, що вже 17 років імперії (Габсбургів) не було. Дражнив, дражнив… поки стріляти не почали.
І, до речі, я попорпався уважніше, і знайшов згадку, що Міллєр просто був у Чернівцях у тридцяті роки, або придумав, що був. Принаймні він згадує Чернівці побіжно у тому ж „Тропіку Рака“. Друга дружина відривача еротичної теми у великій літературі Генрі Міллєра, до речі, із Буковини. Може вони знайомі були із журналістом… і це якесь алаверди таке внутрішнє. Або змагання, або передражнювання. Хто зна… Але ось такі тексти друкувалися у наших ЗМІ… Якісні, до речі, тексти. Блискучі.
На фото: Ратгаусштрассе і обкладинка книги Міллєра
«Ратгаусштрасе (вул. Головна від Центральної до Соборної площі) у неділю – не вписується в загальну міську декорацію. У неї свій характер, свій образ, свій настрій і своє життя. Доволі оригінальне. Ті, кому не пощастило здобути освіту, заможних батьків, забезпечене дитинство, кого ми називаємо зазвичай “прості люди”, і які, на нашу думку, покликані служити нам у якості кухарок, слуг, робітників. У неділю вони вільні. Це день, коли вони ставляться до нас із презирством, коли вони не хочуть нічого чути про нас, коли вони належать собі – вони виходять на Ратгаусштрасе. Тому так дивно бачити, як їхній природний темперамент та життєлюбність, які були зв’язані, штучно стримувалися весь тиждень, тепер грають – вільно, красиво, енергійно – свобода. Катерині більше не потрібно казати “Цілую ваші руки”, вона каже “Бог подасть”. Іван носить капелюх набакир, який ладно сидить на одному вусі. Всіх дівчат, яких він бачить, йому недостатньо, тому що він чекав цілий тиждень, він стримував свою “чоловічість”, для того щоб вона розкрилася сьогодні, зараз. А тепер він йде, і вона бушує в ньому, але ще й у Василя, і в Іона тощо. Хлопці кидаються в наступ на гарно вбраних покоївок, вони пощипують їх, вони плескають їх по повновагих задках. Їм нецікаво слухати про моральність. Це нудно.
Ратгаусштрасе у неділю неможливо описати, цією вулицею тече саме життя, але що це таке? Там стільки вогню, оригінальності, потуги, грубої сили.
Панська зовсім неподалік. Як і на Ратгаусштрасе, людський потік на ній, за великим рахунком, хода сексу. Різниця лише у походці. На Ратгаусштрасе ніхто не розмовлятиме з дівчиною про Ніцше, а якщо заведе подібну розмову, ймовірно, отримає ляпас: за образу. В вас бачать те, що в вас є, не більше.
По сусідству, на вулиці панів, все робиться більш тонко. Вони говоритимуть про Ніцше, жодного слова про секс, хоча у підсумку йдеться, насправді, про нього. І там і там приховується Звір. Тільки на Панській: Звір дресований.
Переклад мій
П.С. Автор жагав епатажу в усьому. Журналіст наприклад чітко притримується імперських назв, попри те, що вже 17 років імперії (Габсбургів) не було. Дражнив, дражнив… поки стріляти не почали.
І, до речі, я попорпався уважніше, і знайшов згадку, що Міллєр просто був у Чернівцях у тридцяті роки, або придумав, що був. Принаймні він згадує Чернівці побіжно у тому ж „Тропіку Рака“. Друга дружина відривача еротичної теми у великій літературі Генрі Міллєра, до речі, із Буковини. Може вони знайомі були із журналістом… і це якесь алаверди таке внутрішнє. Або змагання, або передражнювання. Хто зна… Але ось такі тексти друкувалися у наших ЗМІ… Якісні, до речі, тексти. Блискучі.
На фото: Ратгаусштрассе і обкладинка книги Міллєра
0 коментарів