Сергій Воронцов
Рейтинг
+1565.82
Сила
4527.88

Сергій Воронцов

s-vorontsov

Чому Чернівці не у книзі Гіннеса, або Привіт від товариша Сталіна

У жовтні здійснив непересічну подорож у минуле. Зокрема, вивчав, кого й за що «пресували» і репресували у вісімдесяті роки в Чернівцях. Зробив висновок, який, очевидно, не під силу нашим історикам. Це лише трохи жарт. На жаль. Спочатку щодо того, що залишилося у буковинській пам’яті. Як вже казав, наприклад Чернівецька обласна спілка журналістів знищила свій архів від дня заснування до 1986 року. Обласна спілка письменників знищила свій архів від 1975 року до 1991 року. Очевидно, нічого, чим ...
Читати далі →

Волосся впало разом із листям. Чому не знайшли отруту

Восени чернівецькі журналісти повертаються до неймовірної таємниці чернівецького отруєння дітей, яке супроводжувалося облисінням (1988 рік). Вчора, наприклад, інформаційні сайти «Букінфо» та «Букньюс» надрукували статтю Світлани Ісаченко, а на початку жовтня про це була програма Оксани Танащик в кількох частинах. Я ніколи не торкався цієї теми. Але це настільки загадково. Це спокуса. Це загадка набагато більша і суттєвіша, аніж здається. Хоча б тим дивовижним фактом, що масове отруєння талієм чи...
Читати далі →

Блиск і злидні буковинських "куртизанок"

Продовжимо наші історичні нариси з недавнього минулого. Власне, чому їх можна писати зараз? Тому що ніхто не схотів писати їх колись. Одну з перших спроб заглянути в радянське минуле зробив редактор «Молодого Буковинця» Богдан Загайський аж у 1992 році. Ось трохи про те, з чого це розпочалося, і чим це все раптово закінчилося. Розпочалося це з того, що ЛКСМУ, яке фінансувало «Молодий Буковинець» до падіння радянської влади, припинила своє офіційне існування, і, крім того, настала епічна фінансо...
Читати далі →

Сумочка

В полутемных недрах редакции часто растерянно бродят чужие люди: краснеющие от ярости герои публикаций, городские сумасшедшие, деловые ребята с хулиганской улыбочкой и хулиганскими предложениями, пенсионеры, которым не с кем поговорить, соседи, которые пытаются спасти кошку с дерева. На них мало кто обращает внимание. Пусть бродят. В конце-концов найдут того, кто им нужен.Как-то в этих недрах появился известный в городе вечно воодушевленный, хоть и седой прожектер. За ним шел пожилой человек с р...
Читати далі →

Прятки

Конец сороковых, начало пятидесятых в Черновцах, последние годы сталинского правления… С одной стороны, время самое невероятное. С другой стороны, так мало писали о нем. Так однобоко. Мне хотелось написать что-то именно об этом времени. Но нужен был материал. Однажды мне почти повезло. Я нашел информацию об одном человеке, который написал книгу об этом времени в Черновцах. Он был беспризорным. Сыном полка, как тогда говорили. И пятнадцатилетним парнем его оставили в Черновцах. Позже он стал писа...
Читати далі →

Таємниця одного розстрілу (Чому в Чернівцях досі радянська влада)

Остання розстрільна справа з політичним підгрунтям у Чернівцях була відносно недавно. У 1978 році. В актовому залі заводу «Легмаш» (на вул. Головній) судили членів ОУН (принаймні так про них говорили, на цьому наполягали). Одного з них присудили до вищої міри покарання – розстрілу. Іншим дали великі терміни: від 10 до 15 років.З цього зробили велике шоу. Процес проходив щодня, протягом майже тижня по кілька годин. Публікації і телесюжети були частиною цього шоу. Один з буковинських журналістів н...
Читати далі →

Тарас Прохасько: повинен бути якийсь спостерігач твого життя. У випадку чоловіка, найкращим спостерігачем є жінка

Три роки тому одним з учасників фестивалю «Meridian Czernowitz» був Тарас Прохасько. Безпрецедентний випадок, тому що Прохасько не пише віршів. На цьогорічному фестивалі він, на жаль, не присутній. Тоді зробив невеличке інтерв'ю із ним. Довго обирали містце, де б поговорити, і замість кафе забралися в якийсь глухий кут двору вілли, де бібліотека А. Добрянського. Переопубліковую розмову, тому що інтернет-версії досі не було. Текст: Тарас Прохасько — письменник, якого варто читати. З яким варто го...
Читати далі →

Останнє слово підсудного Зісельса. Місто, де люди і книги.

Люблю тексти. Саме не літературу, а тексти. Адже цікавить не так художність, як ті життєві драматичні обставини, в яких вони створювалися. Вирішив викласти один з таких, які, можливо, мали б визначати історію міста. Або хоча б бути відомими у місті.  Цей текст, справді заключна  промова підсудного у суді в Чернівцях у 1979 році. І промова, на мій погляд, вражаюча.   Цей текст, як не дивно, ідеально вписується в чернівецький міф, про те, що Чернівці — це «місто, де живуть люди й книги».  Міф охо...
Читати далі →

Последние черновицкие дельфины

Пришел сегодня на пляж, когда почти начинался дождь. И гремело. Не знаю, как работа, но отдых в Черновцах – это ритуал. Невозмутимо лежать в солнцезащитных очках и панаме, под гнедым от надвигающейся грозы небом. Даже не шевелятся. Зачем, зачем эти очки, и эта трогательная панамка на фоне сизых туч? Так положено. Это спецодежда. Это обязательно, как риза. Но для пляжа.  Ритуал.Любимец женщин – одинокий спасатель в лодке, бодро говорит купальщицам: я буду следить за тучей, и скажу вам, если она б...
Читати далі →

Про вандалів, дошку та провінціальний абсурд

Стосовно недавньої події у місті із меморіальною дошкою журналісту Володимиру Пелеху, зіпсованою вандалами… Я засуджую будь-який вандалізм. Тим більше, у країні вже до нього з'явилася звичка у найширшому сенсі: кожен робить те, що йому заманеться, і як заманеться. І навіть дуже ображається, якщо якось заважати. Я готовий підписатися під будь-якими словами обурення з приводу вандалів. Але вражає, що одночасно чомусь проходить паралельна тема, що Володимир Пелех (чия дошка потраждала) — це горд...
Читати далі →