Сергій Воронцов
Рейтинг
+1704.47
Сила
4907.01

Сергій Воронцов

s-vorontsov

Почтальонша

Могло показаться, после бессмысленного, путаного сна, она тормошила меня, чтоб проснулся, очнулся наконец. Разумеется, это была мысль о смерти. Она толкала иногда и в реальном сне. И тогда вскидывался от ее ледяной остроты и точности.  Но, точно так же, точно так же, она находила иногда посредине какого-то умильного счастия, где-то на вершине холма, когда в утренней дымке и тишине ты любовался на случайные полеты птиц.  С той же остротой, тем же льдом, что и во сне. И это сходство казалось вол...
Читати далі →

Грати у Селінджера. Ігор Чеховський

На переході з часів радянських у часи незалежності, на початку дев'яностих, Ігор Чеховський, який потім став відомим істориком, а тоді активно займався журналістикою, написав оповідання, в якому пародіював оповідання Селінджера "І твої губи і очі зелені..." Свій варіант Ігор назвав «Твої очі сині-сині...» Суть оповідання у постійному наростанні нудоти від життя, фальшивих стосунків. Чомусь мені здалося, що Чеховський недаремно згадав про це оповідання саме у ті часи. Недаремно зробив т...
Читати далі →

Гітлеровські політтехнології. Відбиток у Чернівцях

Це діамант)), як на мене. Знайшов у своєму архівчику. 1934 рік. Чернівецька газета «Рада» транслює німецьких політтехнологів. Скан заголовка, цитата з статті та вся стаття. Зображення збільшуються...
Читати далі →

Хто не звітує громадськості, той звітує прокуратурі

Є таке старовинне правило для посадовця)) «хто не звітує громадськості, той звітує прокуратурі». Робота Тресту зеленого господарства тривалий час втомлює городян своєю простотою: зрубати собі на кишеню, а далі трава — не рости. Чому б ні? Якщо звітувати не треба. І звітів не вимагають. Чернівчани дивилися, як вся ця їх зеленина поступово зникає. Звісно, хтось з цього може побудувати будиночок, хтось — просто бухнути. Але задовлення від того всім іншим — невелике. Нарешті, коли працівники Трес...
Читати далі →

Голос к'РАЮ

Щоразу, йдучи повз будівлю Адміністрації, мені хотілося жбурнути камінь у вікно. Причому не у якесь пересічне вікно, за яким сидять тихі клерки, а в якесь поважне, значуще, головне вікно. У те саме, де іноді з'являється нудне сановне обличчя. З'являється на секунду, на мить. А потім із гидливою гримаскою зникає у прохолодній темряві. І завжди хочеться навздогін запитати, що ж так огидно, так нудно тобі? За родом занять, до речі, добре знав, де вікно, про яке мріяв. Іноді навіть обідав у тому ...
Читати далі →

Немного неба в глазах

немного неба в глазах...//Вокруг нас тысяча камертонов. Камертонов, которые настраивают не инструменты, а людей. Как настроишься, так и проведешь… жизнь? Камертоны могут быть разными: газеты с политическими новостями, псарни ток-шоу, афиши улыбчивых дурашливых счастливых звезд. Но самый прекрасный, самый чистый камертон мало кого интересует. Хотя он всегда с нами. Точнее, над нами. Удобнее не придумаешь. Чтобы подстроиться под него – надо посмотреть вверх… на небо. Такие мысли плывут, как торж...
Читати далі →

Новорічний детектив від Зеленбуду. Чому поглумилися у Резиденції

Вчора чернівчани намилувалися у постах обрізаними ялинками у скверику навпроти Резиденції. Результат дій майстрів сокири і дизайну перевершив найсміливіші очікування. Я хотів би, щоб громадськість не випустила одну важливу деталь щодо цих ялинок. Керівник озеленителів Олександр Брязкало повідомив у Фейсбук, що «роботи по видаленню аварійних дерев проводяться працівниками тресту зеленого господарстава відповідно до звернень мешканців та дозвільних документів (ордер 238 від 06.07.2017 на видалення...
Читати далі →

Прутские острова

алхимия//Залезть на какой-то прутский остров, чтоб горячий песок, валуны и зеленая быстрая прохладная вода. И так там где-то обустроиться, чтоб пахло вокруг пижмой и ромашкой и еще какими-то травами, которых ты не знаешь. Сорвать теплой ежевики, положить на язык, и почувствать, что она как будто поспела для этой жары, такая кисловатая, такая освобождающая от жажды. И рассматривая ладони в красном ежевичном соке, подумать, что счастье земное как-то всегда удивительно многокомпонентно, как коктейл...
Читати далі →

Лекція Вишинського. Армія глиняних

Вчора у медіа-центрі «Бель вю» читав лекцію Святослав Вишинський (власне, лекцій насправді було дві). У анонсі було речення: «Чи можлива незалежна журналістика у провладних та опозиційних медіа в Чернівцях?» Про це була одна з двох лекцій. Після констатації, так скажемо, плачевного, Святослав якби майже явно дав відповідь — неможлива. Просто фактично так виходить. Такі факти. Так думаю: а що утворює незалежність насправді? Вважається, що, переважно, «власне» джерело фінансування. Тільки? Х...
Читати далі →

Не варто прогинатися під мінливий світ, світ точно не прогнеться під вас

Ми занурюємося в історію не для того, щоб дізнатися про когось там. Якщо, звісно, ми не політики, і нам не треба солідного обгрунтовання для теперішніх своїх злочинів. Ми занурюємося в історію із задоволенням, щоб дізнатися про себе, про сучасність. Змінити кут зору. І наша сучасність буде такою ж смішною, трагічною, абсурдною і зворушливою, як та їхня сучасність. Власне, історія Антіна Кобилянського з розряду таких — вічних. Я колись писав про нього. Антін дружив із Юрієм Федьковичем, і ...
Читати далі →