Наприкінці вісімдесятих, на початку дев'яностих чернівчани почали відкривати для себе ту чернівецьку спадщину, яка була прихована від них ідеологією. В спадщині тій, зрештою, не було нічого політичного, просто вона нагадувала про людей, які жили тут до 1940 року. І свідчила про те, що вони були нормальними веселими людьми, які жили звичайним життям, не страждали від того, що не будують світле майбутнє. Багато публікацій, які відкривали цю чернівецьку спадщину, інціював тоді Петро Васильович Рихл...
Читати далі →

Вечерние россказни//))Туманным осенним днем 202… го года в городе Че прикрыли последнюю бумажную газету. Отставной графоман и краебред Былянский стоял в дверях редакции, покачиваясь от горя. Одновременно он осматривал через слезящиеся хитрые глазки окружавшую архитектуру. Выходило красиво. Башенки интересно изламывались, женщины были похожи на импрессионистические силуэты. Наконец, вполне насладившись горем и торжественностью, Былянский двинул по лучшей пешеходной улице городишка, в котором боль...
Читати далі →

Выставил пару дней назад старые рисунки с Центральной площадью. Тогда площадь Рынок. Торговля, фланирование, самолюбование. И как раз шел через площадь и увидел с того же ракурса. И там облачка такие же кучерявые, как на гравюрах. Ну и думается что-то банальное: вроде: о, а небо всегда одинаково, фон жизни тот же. Потом мысль усложняется, почти без моего участия: нет, на самом деле земля еще больше не меняется, она неизменна, как небо, все в ней незыблемо, так крепко закручено, что потрясен, ...
Читати далі →

За днів десять до виборів ГО "Інститут місцевого самоврядування" та Чернівецька обласна організація товариства «Знання України» товариш Курко оприлюднив результат соцопитувань, в яких поставив переможцями своїх політичних друзів по 201 та 204 округу. «Помилився» він настільки, що це мало б стати соціологічним анекдотом. Хоч у книгу Гіннеса. Хоча, звісно, він не помилився, а просто цинічно згвалтував неповнолітню істину. Мене цікавить, наскільки це треба вертіти на одному місці реальніс...
Читати далі →

Меня удивляет, как в общем-то взрослые люди верят, что их двойные-тройные-четверные стандарты, умение заплевывать дерьмом оппонентов, красть, не меняясь в лице, определять других идиотами, а себя — элитой, являются исключительно симпатичными, достойными повторного выбора, любви лохов. Ну дети верят про себя, что они самые хорошие, потому что это они. Ну вы ж седые, вы ж взрослые))))...
Читати далі →

Адепти невпіхуємого і старанність — нерозривні. Тому вся риторика післявиборча від ексботів Порошенка, чи не ботів дуже передбачувана. НЕрозуміння, старанність, плюс замежна роздратованість. Бо коли впихуєте, а воно не йде, то, звісно, дратуєтесь, давите, кричите і так далі. Неможливо за лекалами двадцятих-тридцятих років двадцятого століття будувати державу двадцять першого століття (до того ж ті держави ВСІ повтрачали території, бо завжди знайдеться хтось ласий, хто скористається помилками)...
Читати далі →

Продовжуємо наш майже багаторічний відчайдушний лікнеп)) з історії за допомогою старих автентичних буковинських текстів. Цього разу, це публікація з «Радянської Буковини» (1983 рік). Приводом для тої статті стало те, що мешканець буковинського села Дубівка пан Піцул написав звернення до ООН із проханням забрати його з країни щастя у будь-яку менш щасливу країну, де б не переслідували за релігійні погляди. Суть подібних публікацій полягала в тому, що людей закликали до совісті. Непоступливість...
Читати далі →

Епідемія вимог вибачень за жарти Зеленського так щемливо нагадує російську охорону скрєп. І «вчасністю», і виразом облич, пафосом, інтонацією. Особливо все ж таки виразом облич. І тут ти розумієш і інші збіги. І навіть велике партнерство Порошенка із Медведчуком і благовоління до нього. Хоча б хто це зауважив)))) це ж треба холмсами бути))) Цікаво, що у Невзорова у Росії вибачень за його жарти не вимагають колективно, окремі ідіоти хіба. А його іронія безжалісніша, аніж Кварталу. Особисту ...
Читати далі →

Могло показаться, после бессмысленного, путаного сна, она тормошила меня, чтоб проснулся, очнулся наконец. Разумеется, это была мысль о смерти. Она толкала иногда и в реальном сне. И тогда вскидывался от ее ледяной остроты и точности.  Но, точно так же, точно так же, она находила иногда посредине какого-то умильного счастия, где-то на вершине холма, когда в утренней дымке и тишине ты любовался на случайные полеты птиц.  С той же остротой, тем же льдом, что и во сне. И это сходство казалось вол...
Читати далі →

На переході з часів радянських у часи незалежності, на початку дев'яностих, Ігор Чеховський, який потім став відомим істориком, а тоді активно займався журналістикою, написав оповідання, в якому пародіював оповідання Селінджера "І твої губи і очі зелені..." Свій варіант Ігор назвав «Твої очі сині-сині...» Суть оповідання у постійному наростанні нудоти від життя, фальшивих стосунків. Чомусь мені здалося, що Чеховський недаремно згадав про це оповідання саме у ті часи. Недаремно зробив т...
Читати далі →