Чому у порошенківців туго виходить

Адепти невпіхуємого і старанність — нерозривні. Тому вся риторика післявиборча від ексботів Порошенка, чи не ботів дуже передбачувана. НЕрозуміння, старанність, плюс замежна роздратованість. Бо коли впихуєте, а воно не йде, то, звісно, дратуєтесь, давите, кричите і так далі.

Неможливо за лекалами двадцятих-тридцятих років двадцятого століття будувати державу двадцять першого століття (до того ж ті держави ВСІ повтрачали території, бо завжди знайдеться хтось ласий, хто скористається помилками). Тупенькі не розуміють, що їхнє — рятують, що їхній же меті надають (спробують принаймні) вірну інтонацію, зчищують нашарування різного архаїчного бруду. Не розуміють, наскільки провінційно і безперспективно вони виглядають. Вони навіть не розуміють, що вся їхня натуга від цього дурного бажання натягнути через силу (вважають це за чесноту). Як дурний вуйко псує тонкий механізм, бо так собі бачить, що треба це на це натягнути. Звісно невпіхуємість потребує старанності. А воно само має йти. Якщо правильно. Дивна думка, нє? Вуйко про те не думав.

Не мету відставили, а методи, стиль, риторику. Але вигідно говорити, звісно, що мету)) ну як завжди))

П.С. І ці чудові заяви про «не той народ», абсолютно самовбивчі і самовикривальні, до речі.