Сергій Воронцов
Рейтинг
+1660.10
Сила
4785.88

Сергій Воронцов

s-vorontsov

Трупи. Нічого крім трупів (журналістські жарти)

І знов про журналістику. У тридцяті роки у Чернівцях. Такий собі чернівецький журналістський гумор. Публікація 1935 рік ТРУПИ. НІЧОГО КРІМ ТРУПІВ Жахливе сталося. Про що це я: вбивство в далекій Комарівці – страшна трагедія з сільського життя – кривава суперечка через спадщину – дітей вбили – о, жах неймовірний – докладно доповідає місцева преса! Це по-справжньому приголомшує. Там так і сказано: “Четверо людей вбито. Родина вирізана у прямому сенсі слова, кровопролиття, бійня прямо в ха...
Читати далі →

Перший театр на Буковині

Публікую одну з перших газетних публікацій відомого історика Бориса Тимощука на тему історії Чернівців. У даному випадку, з історії чернівецького театру. Попри сухуватий стиль (тоді у газетах любили стриманість) невеличка стаття на диво інформативна. І складається, переважно, з фактів. Але розповідає не тільки про театр, але й про час, в який вона написана. Ну і три-чотири подробиці справді застрягають)) За що можна позбавити місто вистав? чому для театрального мистецтва були необхідні пивні боч...
Читати далі →

Прокляття старого курника

Досить часто читаю радянські газети. Заняття дещо дивне, особливо якщо зауважити, що за радянських часів до рук їх не брав. Іноді трапляється щось цікавеньке, іноді, не дивуйтеся, – щось із претензією на вічність. Та найбільше газетярі схожі на психіатрів-ентузіастів, які щодня записують марення хворого суспільства, переливи маній та фобій. Все це їх дуже хвилює. Причому нікому не потрібно, щоб хворий, власне, видужав. Відділ преси в будь-якій бібліотеці – це, якщо бути точним, реєстратура з ...
Читати далі →

Що робити, якщо стався напад Кім Чен Ина?

Нещодавно один заступник голови Заставнівської РДА казав на зборах і на камеру в абсолютній впевненості, що візит у Заставнівський район журналісти з Чернівців повинні «належним чином оформляти», і те, що журналістів ледь не відмудохали у Репуженцях «має стати їм уроком». Причому цей чиновник був абсолютно в цьому впевнений. І причому більшості це не різануло вухо. Розмови про те, що мала  б «оформляти» Влащенко перед тим, як зробити цю розмову із Портновим, з тої ж категорії, що і марення Заста...
Читати далі →

Вони таки бахнуті на всю голову у Чернівецькій ОДА

Днями, у день Різдва у Чернівцях стався скандал. Чиновник Чернівецької ОДА виставив ксенофобський вірш-вітання з рядками«Вовком хай завиють москалі, А жиди заверещать як свині. Нині свято на моїй землі, Коляда іде по Україні».Оригінально, да? Важко уявити в які часи таке вітання могло з'явитися. Людина, до речі, відповідає за розвиток ТУРИЗМУ на Буковині. Але, не дивуйтеся, продовження виявилося навіть оригінальніше. Незважаючи на офіційний запит єврейської громади та публікації у пресі, розг...
Читати далі →

Чи віддали б ви свій голос за Муссоліні? (дуче у Чернівцях)

Люди зазвичай не знають історії. Інакше б вони знали, що історії нема. Є ситуації, які повторюються і повторюються. Хоча приходять завжди у різних шатах, але це ті ж настрої, ті ж прагнення, ті ж помилки, ті ж надії. І від цього повторення досі мало що рятувало. Хіба що глибоке розуміння. Але хто ж опускається до глибини. Ми часто говоримо про фашизм як про моторошне чудовисько, яке неможливо любити, від якого неможливо не відсахнутися. Повторюючи це, ми на жаль, повторюємо тези простоватої п...
Читати далі →

"Послушай меня, маленький человек" (Пролог)

Моя п'єса основою, для якої стало життя видатного вченого-психоаналітика Вільгельма Райха. Початок:Действующие лица:Вильгельм Райх, который назыает себя планетарный врач Маленький человек Судья Сын Вильгельма Райха Экскурсовод люди вокругПролог Сцена 1 стоит Райх в полосатой робе, судья в мантии, маленький человек. Идет заседание суда. Судья: назовите себя, пожалуйста Райх: меня зовут Вильгельм Райх Судья: Чем вы занимаетесь: Райх(в задумчивости): О, это трудный вопрос. Ну, чтоб прощ...
Читати далі →

Ірма і кам'яні очі

Майже документальна історія, заснована на долі чернівецької художниці, яка померла у Чернівцях у шістдесяті роки. Ірма мала рудо-зелені великі очі на вузькому маленькому обличчі. А в лівому оці був собі такий вогник, колись назвала вона його чи то російською, чи українською — психа, так сусіди називали собачку у дворі, яка всіх веселила. Ірма любила малювати той ледь помітний вигин брови, який робив погляд граючим, потойбічним, трохи божевільним. Начебто, ось просто собі жіночка, а ось цей ви...
Читати далі →

Небопрагнення

  Серед буковинських досягнень, як то: видатних співаків та композиторів, німецькомовних поетів, полікультурності, архітектури тощо, якось не дуже рекламують досягнення технічні. Вони колись були. Тепер їх немає. Тому, очевидно, спогади про них якось поза увагою. Адже паралелі виходять досить сумними. А подекуди нищівними.  Ця сторінка спогадів присвячується тому непересічному факту, що один з перших польотів на дельтаплані без допомоги буксиру у СРСР вдався саме чернівецьким ентузіастам. Офіцій...
Читати далі →

Скарби у підвалі

У 1986 році працівники бібліотеки Чернівецького (тоді державного) університету добралися до власних підвалів)) Я грішним ділом думав, що радянська влада була страшенно забюрократизованою і все було на обліку. Виявляється, частина фондів університетської бібліотеки (як відомо, однієї з найбагатших в Україні, після столичної та Львівської (з фондом близько 2 мільйонів пр.)) були не тільки не каталогізовані, але навіть не інвентаризовані, а лежали мотлохом у підвалі. Тобто, напередодні Перебудови ч...
Читати далі →