У допомогу пасквилянтам та шукачам ворогів народу

Мало хто (а може й ніхто) у Чернівцях зараз знає Анатолія Шайкевича, це — успішний кіносценарист, автор багатьох доволі відомих фільмів (наприклад, «Заповіт Сталіна», «Приморський бульвар») Шайкевич і сьогодні живий. Колись він був чернівчанином і, судячи з усього, любив це місто. Трохи нижче фото відкритого листа до нього. Як бачимо, у ньому вказана навіть домашня адреса Шайкевича, Це був кінець п'ятдесятих років, тоді навіть могли вказати особисті дані «ворогів народу» (потім владу трохи попустило, хоча навички залишилися). Я може пізніше викладу весь цей доволі смішний і страшний текст. Але головний парадокс в тому, що Шайкевич ніколи не був ворогом народу, він був аполітичним, от просто дико дратував і дражнив. Він виявився ворогом місцевого значення… Я на початку, коли побачив цей лист, то подумав, що фігурант щонайменше емігрував, як не сів… Ні. Мало того, через рік після цього листа вийшов його перший фільм (а Шайкевичу закидали, що він просто випендрюється і тролить місцеве письменство, коли говорить, що пише кіносценарій, і краще б пішов працювати). І у цьому його фільмі навіть вперше прозвучала «Пісня про Рушник» П. Майбороди. А потім було ще 50 років роботи. Але вже не у Чернівцях. З них він таки поїхав. І, до речі, всі неприємності його почалися від того, що він хотів в них залишитися. Така ось історія. Лист був від місцевого літературного об'єднання… яке Шайкевич задрав… так скажемо.

Так що цього разу не радянська історія, а провінційна)) Мені здається пізнавальним.

Провинция бдила. А Шайкевич — ні...

Уривок з тексту знаходиться під фото. Фото збільшується при натисканні



Уривок з тексту:

«Ми зовсім не хочемо сказати, та й не маємо на це права, що ви — стиляга. До цього, на щастя, ще не дійшло. Але може дійти, бо нерідко вас бачать на тій же вулиці Кобилянської, у модному пальті з підкоченим коміром, з виразом нудьгуючого аристократа на обличчі. Ви будете заперечувати, гаряче доводити: от мовляв які старомодні погляди у людей на речі, хіба справа у пальті чи у черевиках? Цілком з вами згодні! Дійсно, справа не в одному одязі. Однак для нас стиляга — це не крикливо одягнений юнак і не зухвало-презирлива посмішка дівчини, що йде містом у вузеньких штанях і куртці з «чортової шкіри чи «відбацує» у «Дністрі» фокстрот. Поняття «стиляга» ми розуміємо трохи ширше, ніж ви. Для нас стиляга той, хто шліфує без діла тротуари, сидить у тата й мами на шиї, вважає себе «нещасним», «зобіженим» «вундеркіндом», для якого, мовляв, ще прийде час. Стиляга у нашому розумінні це той, хто має широкі плечі, здорові руки, але не хоче працювати або вдає що працює. «Бугі вугі» і галстуки з диким і малюнками на них та велетенські «стильні» шпильки на лацканах піджаків — все це починається потім. (,,,,,,,,)

Дивує нас і те, що ви без жалю розлучилися з своїм комсомольським квитком і, пробачте на слові, навіть з таємною радістю.

Ще одне. На чергових зборах літоб'єднання ви, як гість, висловлювали невдоволення: і те не так, і це не по-вашому. І при цьому недвозначно натякали, що тільки ви, або такі, як ви, здатні нести «свіжий струмінь» у середовище літераторів, запал, розуміючи під цим звичайнісіньку демагогію. Думаємо, що найкращий запал літератора — це його твори, його служіння народові. Його полум'яне слово, втілене в діла, його участь у громадському житті.

Від імені літоб'єднання»

(Мені здається, такий підхід: «не злочинець, але міг би», або «мені неприємний, значить злочинець», «не тому радується, не так думає, не такий вираз обличчя, значить може бути злочинцем» має прикладний інтерес для деяких і зараз) адже треба розширяти розуміння «злочинця» і тут на допомогу є здобутки предків)))

Через рік після виходу цього листа виявилося, що Шайкевич справді не збирався ставати стилягою, «ворогом народу», а писав сценарій)), по якому поставили фільм.

Уривок із фільму А. Шайкевича, де вперше прозучала «Пісня про рушник»