Сергій Воронцов

Шел вечром и видел, как пьяненькие десантники по углам отирались, в самых неожиданных местах, мне показалось, что они похожи на охреневших майских жуков, которые после гулек еле ползут. А вообще агрессия в любую сторону -нехорошая вещь, а они таки бывают агрессивными. Десантник ведь должен отличаться от гопника)))

Интересная проблема, на мой взгляд. По-моему, Джобс сказал, что глядя на телепрограмму многие думают о мировом заговоре, политике отупления, но на самом деле это действительно нравится людям.Что же делать? Я понял замечания Свтослава, но не совсем понял его предложения в сложившейся ситуации. Лично я за просветительскую деятельность. Если я буду следовать вкусам домохозяйки, то это глупо в обе стороны. Домохозяйка должна следовать моему вкусу, моему умению аргументировать, потому что я над этим работал, а она нет. Иначе б она читала себя, а не меня. Но это соображение не очень практично. Интересно-то про грудь Лорак. И в общем-то не в этом самая большая беда: у меня есть подозрение, что самая большая беда в том, что это тихо убивает творческих людей. Легче сделать легкое для публики, чем морочиться и изводить себя неизвестно для кого. Это такой разврат. У " МБ" и в других больш. газетах есть невероятно креативные кадры. Я не чувствую, что они раскрылись. Скорее наоборот. Это да, это жизненная драма. Хотя это гипотеза.

Вірю в підводні камені. У нас національна ріка — Прут))))

Так я зайнятий))) Правда. Те що вирішено питання Лібанової,(а, сподіваюся, це більш-менш надійне вирішення) гідне поваги. З усіх боків — правильне. А щодо «бажання викликати шквал» — його не було. Про тези трохи пізніше. Поспілкуємося

Шкода, що такий висновок. А перелік вражаючий. І, власне, хочеться сказати, що ті кілька заходів, які відвідав, залишили по собі дуже приємне враження. За що дякую. Мені розповідали, що на початку вісімдесятих у місті діяв кіноклуб показу елітарних фільмів. І відвідуваність була мяко кажучи, дуже скромною. А клуб — став легендою. Тобто сама його наявність якось гріла.
Можливо варто більше уваги приділяти, так би мовити, промоції. Хоча якось був вражений, що на презентацію посмертної книги В. Кожелянка " Діти застою" зібралися лише кілька десятків людей. А там з рекламою було все просто на відмінно. Може, як в радянські часи треба йти у маси, і проводити зустрічі на підприємствах, навч. закладах тощо)))

Так где план? Я хотел послушать. Тут площадка свободная, никто не перебивает

Залетная))) Предлагала поцелуи всем, полюбила вкурсовцев, а ее забанили

Уважение зарабатывается собственной жизнью, никто никогда его не вернет. И элита начнет уважать других, как только начнет уважать себя

ВСе хорошо, Света. Но последняя фраза абсолютно таинственна)))

«Я живу одне життя, тому не хочу перебиватися з хліба на воду. Щоб я відчував себе повноцінно маю заробляти мінімум 4000 гривень», — каже тернопілянин Ігор Натуркач.
Кто такой Игор Натуркач? Как он тут появился? Почему именно он)Это ваш гуру? Друг?) Зачем вы вспомнили именно его) Что из предыдущего текста показывает, что в конце его появится некий таинственный тернополянин ИГорь Натуркач и мысль именно о 4 000 гривнях, а не не о семи, трех, или одиннадцати)

О, Миша, вы плохо кончите с такими замашками! МНе почему-то Киев тоже не пошел))) У нас невкусная столица, пора менять)Хавич должен оценить этот ресторанный мессидж) Вот стою на пригорке, гляжу на Голосеевский район, а чувство глубокого удовлетворения не приходит. Потому что кориння, елки-палки. Буковина — опасное место — сюда многие возвращаются, предпочитая славе и баблу- виноградную лозу у крыльца)

Це, насправді. проблема, яка потребує опрацювання. запропонований план — надто якийсь — похапцем. У влади — нема справжнього плану, у тих, хто протестував, він шось дуже простий. «Художня книга» — це книгарня, яка прикрашає місто?
Когось треба захищати, а частина людей в цій системі там «дурью маєтся». пальцем не поворухнув би, аби продовжити їхній сон. Просто уявляю собі цей їхній лінивий погляд. Мав бути опрацьований план, від тих же директорів. Це нормальна річ.

Святослав, я б не став ні з кого робити легенду. Але загалом кожен солдат виглядає, до певної міри, як усе військо, ось і все. Уособлення, це, мабуть, не те слово. А те, що дискусія з владою перевторилася на ексгібіціонізм… В цьому щось є. Про що я і писав колись, коли зауважив, що у протестувальників немає позитивного плану, окрім нічого не рушити. А книгарні виглядають поганенько. І рушити їх доведеться. не сьогодні, так завтра. Однак, знов таки, чому від зрушень постраждала Лібанова? Не найгірший директор.

Трішки дивне фото, для такого висловлювання))) Іноді думаєш, що великодушно прощаєш ти, а насправді прощають тебе

Якщо Ольга Камська-Ополоник не надсилала фото, то треба принаймні донести до більд-редактора, що він ідіот. І наступний прокол може закінчитися в суді.

Здається більше претензій викликає саме пафос Михайла, не зміст, а форма. По-перше, у самій статті йдеться, швидше, про оновлення, перетворення, аніж про якусь анігіляцію. Тому власне, з тим же пафосом можна було б говорити про народження нової журналістики, не змінивши у статті ані літери. Я так думаю, що оскільки ми із Світланою просто календарно ближче до анігіляції, аніж автор, це якось підсвідомо викликає бажання познущатися з його молодечого декадансу.
А сам зміст в такому піднесеному тоні обговорювати досить важко.

Миша, вы проводите эксперимент? Товарищи Гитлер и Геббельс помнится, думали, что если часто повторять что-то. То что-то становится убеждением. Все это скучное восстание блогеров против журналистики, напоминают мне восстание девок с Окружной против гейш из лучших чайных домов Киото, которые умеют петь. танцевать, декламировать и смахивать оленьими хвостиками мирскую пыль с усталых мыслей клиента.
Журналистика несомненно умрет, как только к власти придет отъявленное бычье, которому все это не нужно. Но не потому, что журналистика плоха или больна))) И что вас тут может тешить, Миша.

На этом тезисе дискуссию следовало бы начинать. Проблема ведь гораздо глубже, чем видеться господину Манчуленко, не так ли, Святослав?)))

Міша, це все поки що. І то… Ці ж рішали, потім дійдуть до того, що закон для них стане дуже важливим словом, як це стало на «загнівающєм Западє». Це ж не від того, що вони там дуже хороші. Просто по-іншому якось незручно. Навіть у кримінальних спільнотах так вважають. Наша анархія закінчиться, на жаль, чи на щастя. Будемо жити нудно, спокійно, щасливо. Як старша людина, змахну сльозу і скажу: ти мабуть ще до цього доживеш, а ось я…

Не зачет. Есть просто люди. А есть умные люди. И они сразу делают выводы. И больше их не делают. И выводы эти не про Каспрука.
Самая лучшая критика, это критика в рамках. Самая лучшая стратегия в 99 случаях из ста — вежливость.

А яке значення має колір диплому? Невже, хтось ще не зрозумів. А щодо тестів. Тести — реальна спроба об'єктивності. Вчителі, на жаль. ще гірші за тести. І там та сама фортуна, субєктивні критерії, людські симпатії. Краще вже безособові тести. Аніж довіритися смаку нашіх вчителів.