Любов і Прозоровський
Напередодні сесії міської ради депутати від «Фронту змін» Олексій Каспрук (керівник фракції) і Михайло Прозоровський дали прес-конференцію. Сказане депутатами ніби то активно висвітлювалося у пресі, однак, на жаль, частина прес-коференції (причому велика) залишилася поза увагою. П’ять запитань щодо проблеми ринку «Добробут» і розлогі відповіді Михайла Прозровського не зацікавили журналістську громадськість. Причина зрозуміла: у справі бачать політичне замовлення влади. А преса любить опозицію. Я, власне, про любов хотів сказати. Чомусь про любов зараз люблю думати.
Я, для тих хто не в курсі справи «Добробуту», наприкінці коротко опишу ситуацію. А для тих, хто в курсі, коротко скажу, що мене вразило в цій історії. Те, що усе майно на ринку належить ринку. А підприємці, які заплатили шалені гроші (неймовірні з точки зору пересічного вчителя, лікаря чи журналіста) мають не магазини, не контейнери, не щось конкретне, чого можна торкнутися… А мають право! Право торгувати, «безтермінове» – підкреслив Михайло Прозоровський, яке «можуть дарувати, продавати і т.д.». І ось питання, хто може гарантувати це безтермінове право, окрім ринку «Добробут»? І якщо уявити ситуацію, що стомільйоний кредит, який взяв ринок, не вдалося віддати банку (ну й таке ж буває у житті, а після останніх подій) і майно перейде банку. І, припустимо, новий власник вирішив щось перебудувати і таке інше? Як почуватиметься підприємець?
Хто гарантує це куплене «право торгувати»? Держава? Або тільки колишній власник?
Як відповів Прозоровський? З моєї точки зору геніально: «Якщо угода завірена нотаріально, нотаріус не буде ж завіряти щось протизаконне». Це аргумент. Але договір може бути не протизаконним, але абсолютно не враховувати інтереси підприємця. Всього лише. Чому ж підприємці підписували такі повітряні угоди? Очевидно тому, що поряд, на Калинівському, це було ще дорожче, і ще менш гарантоване.
Нема сенсу захищати підприємців, які самі не вважають за потрібне себе захищати. Мабуть, вони страшенно задоволені тим, що у них немає магазинів, в яких вони торгують. Але це вміння власників ринку продати повітря не викликає симпатії.
Як не викликала симпатії ситуація із Іваном Ринжуком. Внесок якого в суспільний, так би мовити, розвиток набагато менший, аніж те, скільки він від суспільства взяв. І Ринжук міг прожити у цілковитій впевненості, що він на правильних засадах побудував життя, що він все зрозумів у цьому житті. І ми щиро посміхалися б йому і тиснули його спритну руку. І, мабуть, благоговєлі б… Такі гроші, такі можливості, така повага, така кар’єра.
А, власне, до чого це я? А це до любові ж, як сказав. Те, що можна підтримувати опозицію, вірю. Але те, що б любити. І пропускати все повз вуха… Не дуже. Якось це надто у помаранчевому кольорі, гамма кольорів весела, але не зовсім відповідає реаліям…
Слухав відомого російського журналіста, який помітив, що перед виборами треба «мочити» чужих, а між виборами — «своїх». Ця програма виглядає достатньо розумною. Але вона не працює ані в Росії, ані в Україні. Ми просякнуті любов’ю.
Для тих хто не в курсі, дуже коротко: певна юридична особа, які нині не дуже впевнено представляє Михайло Прозоровський (і іже з ним), придбала у міста у 2005 році сім з половиною гектарів землі впритул до Калинівського ринку за п'ять з половиною мільйонів гривень. Нині є рішення суду, що оскільки це землі водного фонду і міська рада не мала право продавати ці землі, відповідно, визнати продаж не дійсним. Такий ось кепський поворот. Але, виявилося, що ця земля вже закладена ринком банку, під заставу землі і майна на неї було отримано сто мільйонів гривень. Загальна площа ринку близько 20 гектарів. Власне цікава колізія після передачі частини ринку у власність міської громади вчора на сесії. Майно ж, наскільки зрозумів, залишилося у заставі банку?
На ринку, за словами Михайла Прозоровського, більше тисячі двохсот торгових місць. Люди, які торгують там, мають право. Але магазинів не мають. Нетрішки схоже на феодалізм, чи не так?
Я, для тих хто не в курсі справи «Добробуту», наприкінці коротко опишу ситуацію. А для тих, хто в курсі, коротко скажу, що мене вразило в цій історії. Те, що усе майно на ринку належить ринку. А підприємці, які заплатили шалені гроші (неймовірні з точки зору пересічного вчителя, лікаря чи журналіста) мають не магазини, не контейнери, не щось конкретне, чого можна торкнутися… А мають право! Право торгувати, «безтермінове» – підкреслив Михайло Прозоровський, яке «можуть дарувати, продавати і т.д.». І ось питання, хто може гарантувати це безтермінове право, окрім ринку «Добробут»? І якщо уявити ситуацію, що стомільйоний кредит, який взяв ринок, не вдалося віддати банку (ну й таке ж буває у житті, а після останніх подій) і майно перейде банку. І, припустимо, новий власник вирішив щось перебудувати і таке інше? Як почуватиметься підприємець?
Хто гарантує це куплене «право торгувати»? Держава? Або тільки колишній власник?
Як відповів Прозоровський? З моєї точки зору геніально: «Якщо угода завірена нотаріально, нотаріус не буде ж завіряти щось протизаконне». Це аргумент. Але договір може бути не протизаконним, але абсолютно не враховувати інтереси підприємця. Всього лише. Чому ж підприємці підписували такі повітряні угоди? Очевидно тому, що поряд, на Калинівському, це було ще дорожче, і ще менш гарантоване.
Нема сенсу захищати підприємців, які самі не вважають за потрібне себе захищати. Мабуть, вони страшенно задоволені тим, що у них немає магазинів, в яких вони торгують. Але це вміння власників ринку продати повітря не викликає симпатії.
Як не викликала симпатії ситуація із Іваном Ринжуком. Внесок якого в суспільний, так би мовити, розвиток набагато менший, аніж те, скільки він від суспільства взяв. І Ринжук міг прожити у цілковитій впевненості, що він на правильних засадах побудував життя, що він все зрозумів у цьому житті. І ми щиро посміхалися б йому і тиснули його спритну руку. І, мабуть, благоговєлі б… Такі гроші, такі можливості, така повага, така кар’єра.
А, власне, до чого це я? А це до любові ж, як сказав. Те, що можна підтримувати опозицію, вірю. Але те, що б любити. І пропускати все повз вуха… Не дуже. Якось це надто у помаранчевому кольорі, гамма кольорів весела, але не зовсім відповідає реаліям…
Слухав відомого російського журналіста, який помітив, що перед виборами треба «мочити» чужих, а між виборами — «своїх». Ця програма виглядає достатньо розумною. Але вона не працює ані в Росії, ані в Україні. Ми просякнуті любов’ю.
Для тих хто не в курсі, дуже коротко: певна юридична особа, які нині не дуже впевнено представляє Михайло Прозоровський (і іже з ним), придбала у міста у 2005 році сім з половиною гектарів землі впритул до Калинівського ринку за п'ять з половиною мільйонів гривень. Нині є рішення суду, що оскільки це землі водного фонду і міська рада не мала право продавати ці землі, відповідно, визнати продаж не дійсним. Такий ось кепський поворот. Але, виявилося, що ця земля вже закладена ринком банку, під заставу землі і майна на неї було отримано сто мільйонів гривень. Загальна площа ринку близько 20 гектарів. Власне цікава колізія після передачі частини ринку у власність міської громади вчора на сесії. Майно ж, наскільки зрозумів, залишилося у заставі банку?
На ринку, за словами Михайла Прозоровського, більше тисячі двохсот торгових місць. Люди, які торгують там, мають право. Але магазинів не мають. Нетрішки схоже на феодалізм, чи не так?
4 коментарі