Звідки пішли репресії дев'яностих

Продовжуємо розмову про хитрощі нашої політики пам’яті. Нещодавно один ніби розумний журналіст написав мені під постом, що нема сенсу досліджувати репресії вісімдесятих, тому що вони нічим не відрізняються принципово від репресій сорокових, які вивчені непогано. Насправді, відрізняються, і саме принципово. І нижче на фото, ви навіть побачите, як їх приховували, на відміну від репресій сорокових.

По-перше, увесь фокус-покус нашої політики пам’яті складався у тому, щоб яскравими і масовими репресіями сорокових відволікти від ніби блідих і немічних утисків вісімдесятих. Адже безпосередні впроваджувачі цих утисків були (і є, подекуди) при владі. Вони фактично були врятовані цією нав’язаною і підтриманою (!) колишніми комуністичними (!) ідеологами увагою до сорокових. Це їх прикрило.

Репресії вісімдесятих відрізняються від репресій сорокових не відносною м’якістю, а спрямуванням. Більшість постраждалих від них були зовсім не політичні люди, не націоналісти, не ліберали тощо. А люди, які просто хотіли жити, як їм заманеться, і думати і робити, що їм заманеться. Індивідуалісти. Головним злочином у тоталітарній державі є індивідуалізм, вираження себе поза політичною кон’юнктурою.

Якщо, взяти, вісімдесятий рік, то у Чернівцях були так чи інакше покарані близько 100 баптистів (від штрафів, звільнень, до виправних робіт і невеличких термінів ув’язнення), тому що баптисти збиралися, де їм заманеться, і були пацифістами – не хотіли йти до армії, ще більше людей (сотні) були покарані за самочинну торгову (і виробничу)діяльність, багато неприємностей було у людей, які захоплювалися йогою, східними філософськими і фізкультурними течіями тощо. І десь на останніх місцях у місті політично вмотивовані репресії. Реально одиничні випадки.

У сусідній тоталітарній Румунії, як доповідає нам з архівних сторінок тов. В.П. Косяченко (на фото), керівник буковинської комуністичної делегації до Сучави, взагалі соціалізм спирався на досить-таки радикальний націоналізм. А до релігії ставилися байдуже і не боролися із нею. І це ніяк не суперечило тоталітарності. Але індивідуалізм так само переслідувався.
Що ж відбулося у нас. у дев’яностих. Нова ніби держава із старим начинням продовжила ці репресії проти індивідуальності, але вже не дурно саджала, а доїла. Вона ці репресії вирішила конвертувати! І вони стали не ідеологічними, а грошовими.

Пам’ятаєте, усіх цих інспекторів, від пожежних до податкових, які всюди заходили, як до себе додому. А десь у цієї податкової сидів Фищук із милим радянським обличчям та його колеги)) Згадайте наші правила ведення бізнесу, які неможливо було виконати і правила перетину кордону, згідно яких, його не було жодного сенсу перетинати. Це, насправді, логічне продовження тоталітаризму вісімдесятих, який, щоправда, вирішив не саджати, а доїти. Це було не дурістю, а продовженням репресій держави до своїх громадян. Звичною практикою держави. І привілеї чиновників заключалися вже не в елітних лікарнях, чи ікрі та сервелату до свята, а у можливості… обійти ці закони, або мати з них безпосередній зиск.

На першому фото: більшість документів, які містили звіти про дурну ідеологічну роботу, були знищені у Чернівцях ще у дев’яностому році.
Друге і третє фото: звіт тов. В.П. Косяченко про поїздку до Сучави у 1980 році, ані релігія, ані націоналізм, ніяк не суперечить тотаілітарізму. Націоналізм спрямований проти імперіалізму, але не тоталітарізму.
фото клікабельні