В прошлом году я впервые (как ни странно) был в Молдове. Вроде так рядом, и вроде никогда туда не надо. По сравнению с нами сейчас — это благостное место, хотя там и бедновато, конечно, Но, женщины красивые, люди улыбчивые, солнце ласковое, еда вкусная Чего еще надо? И, как ни мало я там пробыл, но рана Приднестровья там очень заметна, Но, это странно, эта рана не политическая, и не оскорбленного национального самолюбия (хотя и это есть). Вот хотелось про неполитические раны. Когда я спросил в к...
Читати далі →

Колись вирішив написати п'єсу про людину неймовірної долі. Думаю, напишу і заспокоюся, написав і зрозумів, що це не все. Тепер я про цей текст думаю))) маю таку гризоту))) Вільгельм Райх — відомий вчений, дослідник тоталітарізму, життєвої енергії, оргазмів і ще багато чого))) Його книги спалювали двічі: у нацистській Німеччині і демократичній Америці. Він був першим, хто почав вивчати причини фашизму (ще до приходу до влади Гітлера), і він помер у в'язниці демократичної Америки. Власне тому, мен...
Читати далі →

Смотрел как-то на ночь фейсбучную ленту, и видно пересмотрел. Ночью приснился странный кинотеатр, где все пришли смотреть какое-то абсолютно бессюжетное кино, но всем интересно. НО..., пока шел сеанс, в зале все всех убили по совершенно разным мотивам: кто из политических убеждений, кто из зависти к деньгам, кто просто из личной неприязни, кто не сошелся в мировоззренческих вопросах. В общем, зрители кто труп, кто в корчах и агониях, из последних сил держится изысканно одетый господин, я подхожу...
Читати далі →

НЕ ТАКЕ ВЖЕ РЕТРО Не всі журналісти люблять, коли передруковують щось, що писали вони рік-два тому. А особливо у критичні часи писали. А мені подекуди подобається. Хоча теж якось нервово. Тим більше, якщо ти був, м'яко кажучи, не в тренді, то взагалі таких пригод шукати. Тим не менш. Знайшов статтю свою написану у 20 числах січня 2014 року. І тоді ж опубліковану на «Таймс». Вражений і тим, що тоді ніхто не писав настільки простих речей. Говорили бо зна про що. Несли високомудру ахінею, але пе...
Читати далі →

Прочитал как-то, что в Черновицкой психиатрической больнице открыли театр. Было скучно. Думаю — напишу про них. А скучно было, потому что устал, и как-то долго ничего не менялось. Никуда не ездил давно, новизны мало. И вот с этими мыслями иду я в психиатрическую больницу. Делать материал. Иду и думаю: вот если б я куда-то уехал, что б я увидел? Пару-тройку кафе, гостиницу и несколько закоулков, ну может природу красивую. Так этого и дома много. Во всех черновицких кафе, что ли я был? На вс...
Читати далі →

У меня приятеля как-то из комсомола исключали. Он красное знамя на демонстрации не хотел нести, потому что с девушкой был, и хотел с ней быть, а не со знаменем. Он грубовато так послал там кого-то со знаменем. Ну и дошло до, так сказать, до высших кругов. А те решили: исключить. Потому что послал он кого-то не того. А уже перестройка, тыры-пыры. Я ему говорю легкомысленно: забей. А он, помню, встал на лестничной площадке и заплакал. Говорит: у меня папа — ветеран войны, он не перенесет. Он поздн...
Читати далі →

Вчора за одну-дві хвилини до ефіру програми «Без емоцій» Святослав Вишинський у програмі прочитав мені питання, на які йому хотілося б почути відповідь. Більшість з них задати банально не встигли. Але одне з тих, не заданих, мені запам’яталося і дуже зацікавило. Ведучий хотів спитати, чому моє ім’я пов’язане із, як він сказав, «специфічними» виданнями. Я так зрозумів, суть в тому: чому я не працюю із флагманами демократичної думки, дуже поважними і т.п., що було б нормально. І я спитав себе: цік...
Читати далі →

На цих фото Михайло Булгаков та його ворог Віктор Шкловський. Ці люди, очевидно, вперше зустрілися у Чернівцях. А продовжили своє неприємне знайомство у Києві. У романі Булгакова «Біла гвардія» є такий собі персонаж: поет, предтеча антихріста, людиноподібний монстр, диверсант, агент впливу, революційний провокатор Шполянський. Прообразом Шполянського був геній філології (він ним став пізніше) Віктор Шкловський, це загальновідомий факт у літературознавстві. У романі Булгаков прямо натякає, що в...
Читати далі →

У старовину у багатьох племен був звичай: певних людей назначати на жертву, але перед тим вони якийсь час, іноді тривалий, кілька місяців і навіть років, їли і пили досхочу, жили у неймовірній розкоші, спали з кращими жінками племені, а потім вже цих щасливчиків вбивали. Якщо забути про те, що їх приносили в жертву, то можна сказати, що навіть найпримітивніше суспільство запускало людей у своєрідний простір, де виконувалися усі їх бажання. Хоча б у когось у житті це мало вийти. Чомусь це вважало...
Читати далі →

(для узкого круга извращенцев))) В каком-то возрасте человек начинает планировать жизнь. И как только он начинает о ней задумываться, почти неизбежно думает о смерти. Это очень очищающие мысли, кстати. Они очень лечат от всяких глупых придумок, идеологий, тщеславия национального, религиозного, классового и т.д. Потому что при мало-мальском воображении, ты понимаешь какая это чушь, условность и клоунада в сравнении с вечностью. Помню, у меня особенно сильны были эти мысли, когда закончил шк...
Читати далі →