Правда Вадіка (плюс фото)
Я перепрошую читачів за те, що якби втягую у суто приватний (таким він став) конфлікт із Вадимом Пелехом (директором телеканалу ТВА і кращим другом політиків). Але тут є певна суспільна складова.
Останні півроку конфлікт активізувався до якоїсь критичної межі. І все через мене. Це моя провина. Чому? Тому що я не відповідаю. Тобто, я вирішив влаштувати таке «нєпротівлєніє» яко Будда, хитати головою і плямкати думками, що ось… нехай буде так, як є. Хай людина втішиться, а я вже потерплю… Тут і моя провина, і те, і се… Я натякав Вадіку на своє маніакально-депресивне просвітлення через його знайомих. Але він зрозумів це по-своєму. Зрозумів у сенсі – можна бити.
Але сьогодні зранку я прокинувся і подумав, що сидіти із мудро-сумним хлєбалом і розмишляти про натурософію, коли тебе жере політична скотина, якось це не моя естетика. А чи не врубити вразумляючого копанця? А потім знов повернутися до мудросумного хлєбала. Це ж півгодини часу.
Власне, атака Вадіка пішла з часу, коли він зняв гучний фільм про те, який наклеп я звів на його батька, бо той писав про справжніх вбивць, які вбивали євреїв, а я йому цим дорікнув і я розпалюю ворожнечу міжнаціональну і ще, і ще і так далі. Якби тільки це, я б і слова не сказав. Просто далі пішло зовсім інше… Щоправда, коли Пелех знімав цей фільм, він забув мене запросити (це фірмовий стиль ТВА). Втім, у них без мене все легко пішло. І висновок фільму був не про євреїв, не про статтю Пелеха, а про… мене. Чомусь. Я не відповів, а подзвонив другу Вадіка і попросив, що не треба роздмухувати старе, я не хочу конфліктів, хай собі кажуть, що їм заманеться, лише мене не чіпають. Вадік це зрозумів, як Путін у підворітті, як прояв моєї слабкості. «Йому нема що сказати, відповісти! Тому він мовчить» — осенило Вадима. А я просто не хотів ворушити зайвий раз пам'ять його батька. Не хотів цього цирку конфлікту двох далеких одне від одного людей, політичного юзання теми. Це реально так. Я не маю жодних претензій до Вадима, всі ці обшуки, з якими до мене (до моїх батьків) приходили по його заяві до прокуратури за коментар (!) під моєю статтею, забув, як не було. Думаю, потерплю, що зі мною станеться. Ніколи так не робіть, як маєте справу із вадіками. Ніколи. Тому що далі вони лютують, як кожна слабка істота. Слабким піддаватися не можна, бо це найнебезпечніші люди у такому випадку. Треба одразу відповідати. Про терпіння – це правильні красиві думки, але продуктивні не завжди. Тому що далі Вадік саме у відповідь на мовчання почав таки лютувати. Писати доноси, писати анонімні статті улюбленою рукою (Кобилюк, хто не знає).
Чому? Чому він не відповідав депутату Кандибі, який піднімав (без узгодження зі мною) питання зняття меморіальної дошки Володимиру Пелеху? Чи ще комусь, хто активно мусує це питання у політичних цілях? А саме мені, який мовчить півтори року, аж лусне. Тому що обілити ім'я батька можна тільки якісно очорнивши моє. На думку Вадіка. А трупом Кандиби горя не поправиш. Це – технологія.
Трохи про фільм. В ньому Вадим Пелех пояснює, що Володимир Пелех писав про справжніх вбивць єврейського населення, і такі вбивці у буковинських селах були, на жаль, і що це звичайний кримінальний процес. А я поганець написав, що процес політичний. І тим збрехав і звинуватив Володимира Пелеха, який писав про звичайних злочинців, у бо-зна чому. Про інші статті Володимира Пелеха Вадим, до речі, забув.
Однак, подаючи справу так, Вадим Пелех прямо в лоб збрехав. Однак, збрехав таки хитро. Він збрехав не про злочинців (хоча хто там знає напевно, вбивали ті чи не ті, я не знаю, наприклад), про них він багато назнімав, він збрехав про те… що я насправді писав. Про це у його кіні нема. Чому нема? А писав я ось про що. Що Володимир Пелех (а не я, як каже Вадим) приписав вбивцям членство в ОУН, в цьому було його головне завдання на цьому процесі: пов'язати вбивства (очевидно, звичайними погромниками) із організацією ОУН, зробити процес із кримінального політичним, і він виконав це завдання на відмінно. І отримав Володимир Пелех за цей матеріал ідеологічну премію Ярослава Галана (дуже важливу для кар'єрного зростання), а трохи пізніше редакторську посаду «Радянської Буковини», головного ідеологічного рупору радянської влади. Ось про що у мене йшлося. Про це у кіні ТВА ні слова. Про злочинців, які «плясали на трупах», там є. Але плясали на них, здається, зовсім інші люди… ідеологи, журналісти, організатори того процесу, який навмисно провели його на чернівецькому заводі «Легмаш», де працювало багато євреїв.
Наша громадськість впевнена, що на високу номенклатурну посаду головного редактора головної партійної газети краю потрапляли випадково. Бог зробив їх тупими. Тут вже нічого не зробиш. Я навіть, коли пояснив зараз, не впевнений, що всі осягнули. Вони ж типу знають, що вся радянська влада була злочинною до клітинки, усі ці, на їх думку, ельдарчики рязанови, та вознєсенсько-євтушенкі, та кляті тьотки-пенсіонерки злочинні, але тільки не один її рупор та ідеолог.
Подібних замовних статтей з-під пера Володимира Пелеха були десятки як не сотні. Навіщо тобі ці мої письмена, Вадік? Чи отримав ти задоволення? Ви змогли переграти Кандибу. Так раділи би.
Але було б насрати на фільм, хоча якби ми жили у правовій країні, я б зтягнув з ТВА пару мільйонів за наклеп і було б на що жити. Втім, скорше б сидів і жував думки про сермяжну правду. І сподівався на розуміння вадиків. Але ж...! Далі Вадік розгорнув бурхливу діяльність по очерненню мене, тому що треба обілити іншого. Він всім пояснює, що працюю на політичну силу, що я чийсь таємний ідеолог. Хоча я таємний безробітний, в той час як Вадік, розпускаючи усі ці чутки (про які він знає точно, що це дурня) є не таємною, а явною наволоччю. Але у наклепу є велика «правильна» мета.
Навіщо він вирішив писати радянські статті про мене? Настільки ж «неупереджені», як у ті часи. Настільки ж (майже комічно) схожі. Бо йому здається, що це обіляє рідну йому людину. Ми ж дорослі люди. Ти хочеш, щоб від тебе залишилися тільки доноси і фільми про провідну партію? А так і буде. Втім, прапор тобі в руки. Ленінський. Не звикати.
Я написав некрасиво. Захищаюся без натхнення, повертаюся до мудро-сумного хлєбала. А інші хай повертаються до радянської дійсності (знизу).
Внизу на скані лише один з доносів Вадіка, стартовий, потім ще чимала купка набралася (вже анонімних). Перший він підписав все ж, наважився. (Показово, що навіть така проста деталь, місце роботи, вказано неправильно, навмисно, якби плямуючи і канал такими ось працівниками, і компрометуючи мене, що я тишком працюю на канал-опонент, тому я такий. Про правдивість інших деталей навіть і говорити нема сенсу).
Нижче вріз статті про той процес Володимира Пелеха, з якого можна переконатися, хто і як робив процес політичним. Від підзаголовку, до проговореної тези у кожному абзаці. Премії за красиві судові репортажі у СРСР не давали, лише за виконані ідеологічні завдання.
Останні півроку конфлікт активізувався до якоїсь критичної межі. І все через мене. Це моя провина. Чому? Тому що я не відповідаю. Тобто, я вирішив влаштувати таке «нєпротівлєніє» яко Будда, хитати головою і плямкати думками, що ось… нехай буде так, як є. Хай людина втішиться, а я вже потерплю… Тут і моя провина, і те, і се… Я натякав Вадіку на своє маніакально-депресивне просвітлення через його знайомих. Але він зрозумів це по-своєму. Зрозумів у сенсі – можна бити.
Але сьогодні зранку я прокинувся і подумав, що сидіти із мудро-сумним хлєбалом і розмишляти про натурософію, коли тебе жере політична скотина, якось це не моя естетика. А чи не врубити вразумляючого копанця? А потім знов повернутися до мудросумного хлєбала. Це ж півгодини часу.
Власне, атака Вадіка пішла з часу, коли він зняв гучний фільм про те, який наклеп я звів на його батька, бо той писав про справжніх вбивць, які вбивали євреїв, а я йому цим дорікнув і я розпалюю ворожнечу міжнаціональну і ще, і ще і так далі. Якби тільки це, я б і слова не сказав. Просто далі пішло зовсім інше… Щоправда, коли Пелех знімав цей фільм, він забув мене запросити (це фірмовий стиль ТВА). Втім, у них без мене все легко пішло. І висновок фільму був не про євреїв, не про статтю Пелеха, а про… мене. Чомусь. Я не відповів, а подзвонив другу Вадіка і попросив, що не треба роздмухувати старе, я не хочу конфліктів, хай собі кажуть, що їм заманеться, лише мене не чіпають. Вадік це зрозумів, як Путін у підворітті, як прояв моєї слабкості. «Йому нема що сказати, відповісти! Тому він мовчить» — осенило Вадима. А я просто не хотів ворушити зайвий раз пам'ять його батька. Не хотів цього цирку конфлікту двох далеких одне від одного людей, політичного юзання теми. Це реально так. Я не маю жодних претензій до Вадима, всі ці обшуки, з якими до мене (до моїх батьків) приходили по його заяві до прокуратури за коментар (!) під моєю статтею, забув, як не було. Думаю, потерплю, що зі мною станеться. Ніколи так не робіть, як маєте справу із вадіками. Ніколи. Тому що далі вони лютують, як кожна слабка істота. Слабким піддаватися не можна, бо це найнебезпечніші люди у такому випадку. Треба одразу відповідати. Про терпіння – це правильні красиві думки, але продуктивні не завжди. Тому що далі Вадік саме у відповідь на мовчання почав таки лютувати. Писати доноси, писати анонімні статті улюбленою рукою (Кобилюк, хто не знає).
Чому? Чому він не відповідав депутату Кандибі, який піднімав (без узгодження зі мною) питання зняття меморіальної дошки Володимиру Пелеху? Чи ще комусь, хто активно мусує це питання у політичних цілях? А саме мені, який мовчить півтори року, аж лусне. Тому що обілити ім'я батька можна тільки якісно очорнивши моє. На думку Вадіка. А трупом Кандиби горя не поправиш. Це – технологія.
Трохи про фільм. В ньому Вадим Пелех пояснює, що Володимир Пелех писав про справжніх вбивць єврейського населення, і такі вбивці у буковинських селах були, на жаль, і що це звичайний кримінальний процес. А я поганець написав, що процес політичний. І тим збрехав і звинуватив Володимира Пелеха, який писав про звичайних злочинців, у бо-зна чому. Про інші статті Володимира Пелеха Вадим, до речі, забув.
Однак, подаючи справу так, Вадим Пелех прямо в лоб збрехав. Однак, збрехав таки хитро. Він збрехав не про злочинців (хоча хто там знає напевно, вбивали ті чи не ті, я не знаю, наприклад), про них він багато назнімав, він збрехав про те… що я насправді писав. Про це у його кіні нема. Чому нема? А писав я ось про що. Що Володимир Пелех (а не я, як каже Вадим) приписав вбивцям членство в ОУН, в цьому було його головне завдання на цьому процесі: пов'язати вбивства (очевидно, звичайними погромниками) із організацією ОУН, зробити процес із кримінального політичним, і він виконав це завдання на відмінно. І отримав Володимир Пелех за цей матеріал ідеологічну премію Ярослава Галана (дуже важливу для кар'єрного зростання), а трохи пізніше редакторську посаду «Радянської Буковини», головного ідеологічного рупору радянської влади. Ось про що у мене йшлося. Про це у кіні ТВА ні слова. Про злочинців, які «плясали на трупах», там є. Але плясали на них, здається, зовсім інші люди… ідеологи, журналісти, організатори того процесу, який навмисно провели його на чернівецькому заводі «Легмаш», де працювало багато євреїв.
Наша громадськість впевнена, що на високу номенклатурну посаду головного редактора головної партійної газети краю потрапляли випадково. Бог зробив їх тупими. Тут вже нічого не зробиш. Я навіть, коли пояснив зараз, не впевнений, що всі осягнули. Вони ж типу знають, що вся радянська влада була злочинною до клітинки, усі ці, на їх думку, ельдарчики рязанови, та вознєсенсько-євтушенкі, та кляті тьотки-пенсіонерки злочинні, але тільки не один її рупор та ідеолог.
Подібних замовних статтей з-під пера Володимира Пелеха були десятки як не сотні. Навіщо тобі ці мої письмена, Вадік? Чи отримав ти задоволення? Ви змогли переграти Кандибу. Так раділи би.
Але було б насрати на фільм, хоча якби ми жили у правовій країні, я б зтягнув з ТВА пару мільйонів за наклеп і було б на що жити. Втім, скорше б сидів і жував думки про сермяжну правду. І сподівався на розуміння вадиків. Але ж...! Далі Вадік розгорнув бурхливу діяльність по очерненню мене, тому що треба обілити іншого. Він всім пояснює, що працюю на політичну силу, що я чийсь таємний ідеолог. Хоча я таємний безробітний, в той час як Вадік, розпускаючи усі ці чутки (про які він знає точно, що це дурня) є не таємною, а явною наволоччю. Але у наклепу є велика «правильна» мета.
Навіщо він вирішив писати радянські статті про мене? Настільки ж «неупереджені», як у ті часи. Настільки ж (майже комічно) схожі. Бо йому здається, що це обіляє рідну йому людину. Ми ж дорослі люди. Ти хочеш, щоб від тебе залишилися тільки доноси і фільми про провідну партію? А так і буде. Втім, прапор тобі в руки. Ленінський. Не звикати.
Я написав некрасиво. Захищаюся без натхнення, повертаюся до мудро-сумного хлєбала. А інші хай повертаються до радянської дійсності (знизу).
Внизу на скані лише один з доносів Вадіка, стартовий, потім ще чимала купка набралася (вже анонімних). Перший він підписав все ж, наважився. (Показово, що навіть така проста деталь, місце роботи, вказано неправильно, навмисно, якби плямуючи і канал такими ось працівниками, і компрометуючи мене, що я тишком працюю на канал-опонент, тому я такий. Про правдивість інших деталей навіть і говорити нема сенсу).
Нижче вріз статті про той процес Володимира Пелеха, з якого можна переконатися, хто і як робив процес політичним. Від підзаголовку, до проговореної тези у кожному абзаці. Премії за красиві судові репортажі у СРСР не давали, лише за виконані ідеологічні завдання.
1 коментар