Танці на граблях

Дивлюся фільм Германа про Довлатова і згадую сам, що пригадується про ті часи. І мимохідь така думка, очевидна абсолютно. Якщо час чи ситуація не відрефлексовані, то все повториться, звісно. Хтось скаже: так ми відрефлексували!

Абсолютно ні. Просто пропаганда вчить ненавидіти. Так само у радянські часи вчили ненавидіти царські часи і монархію. Але натомість отримали червоного царя Сталіна. Тобто, вони так страшенно боролися із монархією, всерйоз, люто, а цар всередині виявився, тому він і зовні з'являється. Тому що вони не відрефлексували, не осмислили, а просто сказали: ненавидимо за злочини і все. І отримали нового царя. Але він називався перший секретар. Так само зараз. Боремося із тоталітарно-радянським, а продукуємо його самі: усі ці списки, месиджи преси, заяви інтелектуалів у більшості калька із більшовизму. Якщо ікс замінити на ігрек… Тому що ми не зрозуміли, що з нами було. Просто зненавиділи, але не розібралися. Мало того, сказали, що це було не з нами. Брешемо. Ми самі продукуємо тоталітарне, для цього "імперець" не потрібний. Це не про так звану «вату», Це про бажання закрити рот, про гопницькі засоби вирішити суперечку логік силою, криком, доносом тощо.

Якщо людина не усвідомила корені ситуації, вона повторює і повторює її. Корені тоталітарного не тільки в імперіалізмі, як нам розповідають легковажні піарники та світочі думки, прохіндеї і ідіоти (таємницю відкрию). Алхімики гуманітарного))) Корені у свідомості. І наступний тоталітаризм може мати назву антикомунізм, чи демократія. Це абсолютно неважливо як. Це як переодягнувся і все. Якщо лад не залишає вибору, сміху, вільної нецензурованої думки, відчуття людського над політичним, захист інтелектуальних меншин)), право на відкриті очі, на логіку тощо.

І виходить ось що: