Чорна ганьба у Чернівцях

Це оповідання не дуже відомого (та що там, підзабутого), але дуже талановитого письменника Альфреда Маргула-Шпербера. Народився він у Сторожинці у заможній родині (батько був управителем Янку Флондора). Альфред працював журналістом у Чернівцях, літератором, багато листувався із провідними письменниками Європи: Томасом Манном, Германом Гессе, Штефаном Цвейгом, Мартіном Бубером. Перекладач Аполінера та Еліота. І людина, яка описала ландшафти (людські і природні) не тільки Чернівців, але й Сторожинця. Виставляю це оповідання суто з любові до мистецтва. Це реальне відчуття)) Заради задоволення, щоб заохочувати гурманство. Бо це свого роду перлина у жанрі провінціальної історії. Це дуже смішно, і водночас по-доброму)). Оповідання публікувалося аж тридцять років тому. Після того не бачив. Це переклад шанованого нашого вченого та перекладача Петра Рихла. Дещо скоротив через суто технічні причини:

Чи знаєте Ви історію негра з Монастериськи? (район  Сторожинецької і до проспекту Незалежності) Як ви не знаєте цієї історії? Тоді скажу Вам, як городянин, мали б вважати справою честі достеменно знати усі історичні знакові події нашого міста! А історія негра з Монастериськи, поза всяким сумнівом, дуже важлива, ба, навіть епохальна. Так би мовити, поворотний пункт, знакова віха нашого життя.

Чесно кажучи, я мушу, на свій сором зізнатися, що також почув цю історію зовсім недавно. Мені розповів її на днях чесний чоботар Матіас Швецький з Монастериськи за таких пам'ятних обставин:

Ввечері, десь біля дев'ятої години, чекав на трамвай. І чого тільки не трапиться, коли ти у дев'ятій вечора чекаєш на трамвай? Так просто і не придумаєш. Деякий час чекав, потім занервував, потім знов чекав, потім знов занервував, а потім знов набрався терпіння. І помітив, що поруч чекає ще один чоловік. Я не знав чи мій квазіодноумець пройшов ті фази чекання, що і я, але тепле почуття і флюїди душевної спорідненості покотилися від мене до нього, і аж до моїх вух долинув дружній голос: Трамвая, мабуть, сьогодні взагалі не буде, але я можу закластися, він з'явиться, правда, після того коли ми, втомившись, звідси підемо. Просто ці трамваї мають таку звичку.
— І то правда!
 Мій попутник зробив довгу паузу, і знову обізвався, — А скажіть, добродію, — промовив він, би щось запитати: скажіть, як так сталося, що ви виросли таким довгим?
Це питання, яке мені щоденно задають по двадцять разів і відповідати на нього я вирішив завжди чесно і серйозно. Інший, на моєму місці, сприймав би його із роздратуванням, але я належу до тих, хто міркує собі: для них це проблема, і завжди відповідаю серйозно.
—Я думаю, це природна схильність, талант.
— А ваші батьки теж були такими високими? — спитав незнйомець.
І потім він скинув капелюха і відрекомендувався:
— З вашого дозволу Матіас Швецький, міський чеботар з Монастериськи, номер 1763, Ремонт проводиться в половинну ціну і в найкоротший срок. Ремонтуються також галоші.
— Дуже приємно, — відповів я, — отож мушу зізнатися, що мої батьки не були такими високими, як я. Це, думаю, природна обдарованість, свого роду талант, яким я володію.
— Так, так, — сказав Швецький і похитав головою. — А може ваша матуся задивилась на когось?
Я засміявся, але Швецький продовжував.
— Знаєте, таке буває у природі. Існують тварини діти яких подібні до батьків. А в інших вони якісь таркуваті. То звідки це? Від задивлення...

— Ну, я думаю, це можна пояснити тим, що кролиха в один необачний момент відчула заборонену симпатію до іншого кроля...
— Боже борони. — сказав Швецький. — Це буває лише від задивляння. Між іншим, таке нерідко трапляється і в житті. Ви чули, наприклад. Історію негра з Монастериськи?
Я заперечливо похитав головою. І тоді Швецький почав розповідати, а я зачудовано слухав дивацьку епопею цього негри із Монастериськи.
Це було перші дні весни, відразу по тому, як сходить сніг, коли вулички передмістя і левади, що до них примикають, утворюють суцільне море твані що, як стверджує лиха легенда, пересування можливе лише за допомогою човнів. Звичайно, це перебільшення, а коли по правді, то люди пускаються просто вплав.
У корчмі Єріхіма Бліцкопфа у звичний час пополудні зібралася чимала компанія постійних відвідувачів. Атмосфера була надзвичайно мирною, коли раптом двері знадвору з гуркотом розчинилися, і туди вбіг захеканий чоловік із страшною звісткою:
— Він знову йде!
Гості, злякано схопившись зі своїх місць, хором спитали, змінившись у лиці:
— Хто?
— Чорний!!!
Всі кинулись бігти на вулицю, а там і справді постала картина, яку не кожного дня можна побачити на вулиці в Монастирисьці. У супроводі величезної крикливої юрби хлопчаків, яка щоразу, як тільки він обертався, пускалась навтьоки, мовби пройнята панічним страхом, вулицею велично крокував справжній негр. Подумати тільки: негр у Монастерисьці! Це вам не будь-що. Навіть кінь, що падав посеред дороги, або гідрант, який виходить з ладу, можуть викликати у передмісті великий переполох. А тут чорний, як смола, негр. Просто уявити важко. Чимало поважних городян, які були свідками цього пам'ятного випадку, давали, користуючись нагодою, свої пояснення у формі афоризмів, які варто було б тут навести.
— Хай мене бог боронить,— сказав Михайло Голецький, маляр, але такого я ще не бачив. Він же чорніший, ніж сажотрус.
Його підтримав муляр Едуард Манц:
— Господи, коли я побачив його вперше, то мені потемніло в очах!
—  Треба стерегтися. —  сказав і третій. Я чув, що чорні пожирають дітей. Треба пантрувати малих дітей! — Чиста божа кара. — знову підключився до бесіди Михайло Голецький. Я би перелякався, якби мені довелося зустрітися з ним серед ночі на дорозі.
— Дурний, вночі його взагалі не видно, — відповів хтось Інший
—  Це певно знов єврейські штучки, — таємниче наморщив хтось лоба.
А в цей час у корчмі, яку Єрихім Бліцкопф не хотів залишати без нагляду точилася між ним і рознощиком Шнапе Кілемником, що якраз увійшов, точилася така розмова.
Знаєте, що вам скажу, — промовив Шнапсе, — я вчора проходив повз його будинок і заглянув у вікно. І що ви думаєте? Я бачив, як він молився і розгойдувався у молитві! Він, певно, єврей!
— Не говоріть дурниць! Де це ви чули, щоб негр був євреєм? Він, мабуть, робив гімнастичні вправи.
Любий читачу, це завело б нас надто далеко, якби не захотів розповісти геть усе і в деталях, що ще відбувалося в Монастерисьці, коли Джо Фокс, саксофоніст джазового оркестру, поселився там. Де він і наймав кімнату у напіврозваленому будинку. Ночами він грав у своєму оркестрі, повертався додому десь аж на світанні, спав до полудня, а потім надвечір сідав на дерев’яній веранді, що вела до його кімнати і видобував зі свого саксофона заворожуючі мелодії. Спочатку люди сахалися його мов привида, і вслід йому не раз летіло каміння. Пізніше до нього звикли, а з часом він здобув у Монастерисьці навіть деяку симпатію. Молоді дівчата любили прогулюватись ввечері повз його помешкання, і немало домогосподарок звикли робити тут свої щоденні покупки. Але в цьому немає нічого дивного, бо негр дуже легко вмів покоряти своїм саксофоном серця...
Як трапилось, можуть цілком резонно спитати мене читачі, що невідомий музикант, та ще й до того ж негр, поселився саме в Монастерисьці? Бачите, це складна проблема, над якою я також даремно ламав собі голову. Але давайте все по порядку.
Настало літо з величезними хмарами пилюки, що клубилися в передмісті, потім надійшла осінь з затяжними дощами.
І море порошні перетворилося на море грязюки; вже зима посилала своїх гінців, і торговці лісом старанно вправлялися у боксерському мистецтві, складаючи конкуренцію чемпіонам у легкій вазі, — а негр Джо Фокс все ще жив у Монастерисьці. Але одного дня в передмісті зі швидкістю блискавки поширилась жахлива чутка: Одна жінка народила хлопчика, про якого не можна з певністю сказати, що він негр, але не можна так само й заперечити, що його шкіра була дещо темнуватою!
Бунт!!!
Тепер очі відкрилися всьому передмістю. Хтось прочитав у німецькій газеті замітку про колонію негрів у рейнській місцевості і підкинув у юрбу гаряче слівце; «Чорна ганьба!»
Чорна ганьба впала на Монастериську! Михайло Голецький не знав інших слів. Єріхім Вліцкопф замість свого улюбленого «Хай тобі привидиться чорна мара!» (розповсюджене буковинське прокляття — ред.) вже тепер інший варіант — «А нехай на тебе опаде чорна ганьба!» В Монастерисьці все кипіло і вирувало! Було вирішено влаштувати мітинг протесту. Написали про цей випадок до газети, хотіли направити депутацію до бургомістра, але перед тим троє хоробрих городян пішли якось пополудні до Джо Фокса, щоб послухати, що він про все це сам скаже. Вони постукали у двері. Коли вони відчинилися і на порозі з'явилася чорна постать, депутація дістала такий ляк, немовби за нею по п'ятах гналася нечиста сила, І стрімголов кинулася врозтіч.
Але нарешті було знайдено раду: написали скаргу в комісаріат поліції.
Одного морозного листопадового дня Джо Фокса викликали в поліцію. Коли він йшов коридором, то монастериські громадяни, які чекали там, були б залінчували нещасного якби органи порядку не перехопили його.
Комісар поліції пред'явив йому звинувачення, що висувалось проти нього. Джо Фокс витяг замість відповіді з кишені маленьку пляшчину і сказав по-німецьки, з дуже характерними нотками місцевого акценту:
— Ось найкращий доказ моєї невинності!
— Що там всередині? — спитав комісар.
— Бензин!— відповів Джо...
Збуджене хвилювання серед громадян Монастериськи, які чекали надворі, досягло свого апогею, коли раптом відкрилися двері і на порозі з'явився комісар. Настала мертва тиша. Комісар сказав:
— Люди, ви даремно хвилювалися. Негр зовсім не негр, він тільки натерся бензином, щоб бути чорним, тому що цього вимагає його професія. Його звати Йоссел Фукс, і він із Дихтинця!
—… бачите. — закінчив добродій Матіас Швецький свою розповідь,— це може бути від задивлення!
Я хотів щось відповісти, але не встиг. Тому що якраз у цей момент з’явився нарешті давно очікуваний трамвай. Він був, звичайно, таким переповненим, що пасажири буквально висіли на підніжках. Я був радий, коли мені вдалося примоститися, хай і не дуже зручно, на задньому буфері. Так я загубив з очей добродія Матіаса Швецького.

1929 р. Альфред Маргул-Шпербер
Переклав Петро Рихло (переклад трохи скорочено). В оригіналі назва «Чорна ганьба (історія негра з Монастиреськи)»

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте