Чи віддали б ви свій голос за Муссоліні? (дуче у Чернівцях)
Люди зазвичай не знають історії. Інакше б вони знали, що історії нема. Є ситуації, які повторюються і повторюються. Хоча приходять завжди у різних шатах, але це ті ж настрої, ті ж прагнення, ті ж помилки, ті ж надії. І від цього повторення досі мало що рятувало. Хіба що глибоке розуміння. Але хто ж опускається до глибини.
Ми часто говоримо про фашизм як про моторошне чудовисько, яке неможливо любити, від якого неможливо не відсахнутися. Повторюючи це, ми на жаль, повторюємо тези простоватої пропаганди, яка переконала нас, що фашизм має бути чомось огидним. Насправді, уся небезпека фашизму в тому, що це надзвичайно приваблива, рідна для кожного обивателя річ. Це кров обивателя. Перебувати у ньому (фашизмі), це перебувати у теплій ванні, комфортному середовищі, де твій сонний розум масажують повсякденно вмілими словами, де твій національний, релігійний егоїзм щоденно випещують в найбільш еротичний спосіб. Це коли тобі підмигують з кожної шпальти, екрану тощо, весь час кажуть, натякають: ми — неймовірні, ми — найкращі, ми — найсильніші. І ти не помічаєш ані бідності, ані фінансових афер керівників, ані соціальної катастрофи, ані розбрату, ані вбивств. Така сила чар. Головна проблема якраз у цьому, а не в огидності. Фашизм це те, чим замиловуються. Це його ознака. Тому що це приємно до клубка у горлі, до сліз на очах. Саме це прикмета. У вас бував клубок у горлі і сльози на очах з приводу того, що ви випадково народилися у такій-то державі, чи належите, так само випадково, до якоїсь релігйної чи етнічної спільноти? Бував? І, звісно, це замилування розповсюджується на всі людські істоти і спільноти. Саме на всі. Тобто, ця небезпека завжди є. Тому цікаво трохи відчути, що таке фашизм? В чому його чари? Помацати його єство безпосередньо… Це цілком можливо.
Якось продивлявся чернівецькі газети 1939-1940 року (до приєднання до СРСР). Зокрема, газету «Ceasul» («Час»). І улюбленцем не тільки газети «Час», але й її публіки був дуже прогресивний лідер… італійський дуче Беніто Муссоліні (Гітлера вже тоді вважали чортом, або принаймні підозрювали це, хоча теж друкували). Передруковували статті дуче Беніто у наших толерантних Чернівцях, зітхали і думали: нам би ТАКОГО. От, і мені стало цікаво, якщо б ви, шановний читачу, читали статті Беніто Муссоліні сьогодні, чи не проголосували б ви часом за нього? Тому вирішив подати статтю Муссоліні з газети «Час» 1940 року:
Державні провідники при праці
автор: Беніто Муссоліні (газета «Ceasul» («Час»), 1940 р.) (орфографію збережено)
Державники мусять знати нарід, стояти у звязку з масою, знаючи повсякчас публичну думку, головно під час крізи. Коли сонце, дощ, тепло й земля нам сприяють, то ніяка штука вести державними справами. І маріонетка потрафить правити нацією в щасливій добі.
Ніколи я не встидався втомливої праці, яку я робив руками дитиною й замолоду. Були це дні тяжкої праці й гіркого труда, але вони дали мені спромогу пізнати підвалини, на яких стоїть людство. Це не була звичайна стичність з людьми, бо я перейнявся цілком їх життям, труднощами, турботами, терпіннями й радощами. Дуже добре знаю голод і недостатки. Я боровся за своє існування в дуже несприятливих умовинах і до дна випив гірку чарку біди. Сьогодні будучи відповідальним провідником, не забув ті дні. А, щоб їх не забути, не опускаю й одного тижня не звидівши фабрику або хліборобське господарство й не простудіювавши на місці умовини, в яких живуть і працюють чоловіки й жінки.
Мова не про інспекційні поїздки, на яких виложують висліди праць в честь провідника італійського правительства. Під час останньої моєї поїздки на понтійські мочарі перебув я цілий день, працюючи поруч з хліборобами, дискутуючи з ними, вислухуючи їх і обсервуючи їх. Я працював цілий ранок при хліборобській машині, якої орудування було мені відоме ще з хлоп'ячих років, а ця південна праця принесла мені 5 лірів і 85 сантімів, за одержання яких підписався я, як водиться, в книзі платень. Я звидів хати селян, бачив, як вони варять страви, мені показали спальні й світлиці.
Хотяй виріс я на селі, то жив я між машинами, бо мій батько був ковалем, а також вивченим механіком. Відси походить і моя любов до механіки. Думаю, що можу твердити без вагання, що я змеханізував хліборобство в Італії.
Року 1922. були рідкістю в Італії трактори, парові плуги й увесь величезний арсенал хліборобських машин. Сьогодні тяжко найти хлібороба, що не мав би хліборобської машини. Фабрики так само уважно звиджую. Хочу переконатися, чи добре пристосовані заходи беспеки, гігієни, респектування годин праці, точної плати.
Кожне промислове місто мусить дбати про помешкання для робітників. Ці помешкання мусять бути здорові, мати городи для дітей, спортові площі, й, оскільки можливо, дати всім соціяльним клясам гігієнічне життя й скріпливі розривки.
Це висновки, до яких я дійшов, будучи в тісній стичності з робітничими клясами. Думаю, що правителі всі робили помилку, задивляючися на робітниче питання цілком односторонно. Тому капітал і праця дивляться на себе недовірчиво, а обоє дивляться недовірчиво на правительство. Ось чому мусять правителі обзнакомитися з цими питаннями. Мої роки труду, як робітника, дали мені спромогу відчувати разом з робітничою клясою, щоб я здавав собі справу з її потреб, її почувань і її змагань. Рівночасно, як власник часопису, мав я нагоду бачити пропасть, що ділить ті дві суперечні собі сили. Мусить бути вище місце, що розсуджувало б жадання обидвох сторін, тим вищим судом не може бути хто інший, як держава. Ми усунули конфлікт між капіталом і працею тому, бо ми знали скарги обоїх і зробили державу високим і рішальним авторитетом.
Отворяючи у 1926 р. артистичну виставку у Мілано, я сказав, що політика є штукою. І сьогодні є ще вона найсувереннішою/ найтящою між штуками, бо працює з надделікатнішим матеріялом, чоловіком. Тому вимагає політика знання людської душі. Мистець політик мусить бути бути добрим психольогом. Треба знати психольогію людей і слідкувати за її хитанням в часі й просторі. Щоб розуміти людей а головне психольоґію мас, треба жити між масами. Хто уявляє собі, що може правити з слонової вежі, той в небеспеці, що йому вдасться задумане діло.
В моїх очах правительство є ґенеральним штабом нації. Держава мусить стати в найблищій стичності з військом, як хоче знати його „мораль“. Ця стичність правітельства з народом е методою, яку я роками вживаю. Як кажу стичність, то не розумию під тим щось тимчасового, неособистого, але дійсну стичність, особисту, просякнення в маси, які також мусять бачити й зблизька, що це за чоловік той, що проводить. Державний провідник мусить стояти на своїм команднім місці, на чолі своїх людей, давати приклад, а щоб приклад мав успіх, мусять його бачіти зблизька, а товпа мусить його розуміти!"
Так проголосували б чи ні?))) А може ще й проголосуєте...
На фото не «Час», а газета «Буковина», 1941 рік
Ми часто говоримо про фашизм як про моторошне чудовисько, яке неможливо любити, від якого неможливо не відсахнутися. Повторюючи це, ми на жаль, повторюємо тези простоватої пропаганди, яка переконала нас, що фашизм має бути чомось огидним. Насправді, уся небезпека фашизму в тому, що це надзвичайно приваблива, рідна для кожного обивателя річ. Це кров обивателя. Перебувати у ньому (фашизмі), це перебувати у теплій ванні, комфортному середовищі, де твій сонний розум масажують повсякденно вмілими словами, де твій національний, релігійний егоїзм щоденно випещують в найбільш еротичний спосіб. Це коли тобі підмигують з кожної шпальти, екрану тощо, весь час кажуть, натякають: ми — неймовірні, ми — найкращі, ми — найсильніші. І ти не помічаєш ані бідності, ані фінансових афер керівників, ані соціальної катастрофи, ані розбрату, ані вбивств. Така сила чар. Головна проблема якраз у цьому, а не в огидності. Фашизм це те, чим замиловуються. Це його ознака. Тому що це приємно до клубка у горлі, до сліз на очах. Саме це прикмета. У вас бував клубок у горлі і сльози на очах з приводу того, що ви випадково народилися у такій-то державі, чи належите, так само випадково, до якоїсь релігйної чи етнічної спільноти? Бував? І, звісно, це замилування розповсюджується на всі людські істоти і спільноти. Саме на всі. Тобто, ця небезпека завжди є. Тому цікаво трохи відчути, що таке фашизм? В чому його чари? Помацати його єство безпосередньо… Це цілком можливо.
Якось продивлявся чернівецькі газети 1939-1940 року (до приєднання до СРСР). Зокрема, газету «Ceasul» («Час»). І улюбленцем не тільки газети «Час», але й її публіки був дуже прогресивний лідер… італійський дуче Беніто Муссоліні (Гітлера вже тоді вважали чортом, або принаймні підозрювали це, хоча теж друкували). Передруковували статті дуче Беніто у наших толерантних Чернівцях, зітхали і думали: нам би ТАКОГО. От, і мені стало цікаво, якщо б ви, шановний читачу, читали статті Беніто Муссоліні сьогодні, чи не проголосували б ви часом за нього? Тому вирішив подати статтю Муссоліні з газети «Час» 1940 року:
Державні провідники при праці
автор: Беніто Муссоліні (газета «Ceasul» («Час»), 1940 р.) (орфографію збережено)
Державники мусять знати нарід, стояти у звязку з масою, знаючи повсякчас публичну думку, головно під час крізи. Коли сонце, дощ, тепло й земля нам сприяють, то ніяка штука вести державними справами. І маріонетка потрафить правити нацією в щасливій добі.
Ніколи я не встидався втомливої праці, яку я робив руками дитиною й замолоду. Були це дні тяжкої праці й гіркого труда, але вони дали мені спромогу пізнати підвалини, на яких стоїть людство. Це не була звичайна стичність з людьми, бо я перейнявся цілком їх життям, труднощами, турботами, терпіннями й радощами. Дуже добре знаю голод і недостатки. Я боровся за своє існування в дуже несприятливих умовинах і до дна випив гірку чарку біди. Сьогодні будучи відповідальним провідником, не забув ті дні. А, щоб їх не забути, не опускаю й одного тижня не звидівши фабрику або хліборобське господарство й не простудіювавши на місці умовини, в яких живуть і працюють чоловіки й жінки.
Мова не про інспекційні поїздки, на яких виложують висліди праць в честь провідника італійського правительства. Під час останньої моєї поїздки на понтійські мочарі перебув я цілий день, працюючи поруч з хліборобами, дискутуючи з ними, вислухуючи їх і обсервуючи їх. Я працював цілий ранок при хліборобській машині, якої орудування було мені відоме ще з хлоп'ячих років, а ця південна праця принесла мені 5 лірів і 85 сантімів, за одержання яких підписався я, як водиться, в книзі платень. Я звидів хати селян, бачив, як вони варять страви, мені показали спальні й світлиці.
Хотяй виріс я на селі, то жив я між машинами, бо мій батько був ковалем, а також вивченим механіком. Відси походить і моя любов до механіки. Думаю, що можу твердити без вагання, що я змеханізував хліборобство в Італії.
Року 1922. були рідкістю в Італії трактори, парові плуги й увесь величезний арсенал хліборобських машин. Сьогодні тяжко найти хлібороба, що не мав би хліборобської машини. Фабрики так само уважно звиджую. Хочу переконатися, чи добре пристосовані заходи беспеки, гігієни, респектування годин праці, точної плати.
Кожне промислове місто мусить дбати про помешкання для робітників. Ці помешкання мусять бути здорові, мати городи для дітей, спортові площі, й, оскільки можливо, дати всім соціяльним клясам гігієнічне життя й скріпливі розривки.
Це висновки, до яких я дійшов, будучи в тісній стичності з робітничими клясами. Думаю, що правителі всі робили помилку, задивляючися на робітниче питання цілком односторонно. Тому капітал і праця дивляться на себе недовірчиво, а обоє дивляться недовірчиво на правительство. Ось чому мусять правителі обзнакомитися з цими питаннями. Мої роки труду, як робітника, дали мені спромогу відчувати разом з робітничою клясою, щоб я здавав собі справу з її потреб, її почувань і її змагань. Рівночасно, як власник часопису, мав я нагоду бачити пропасть, що ділить ті дві суперечні собі сили. Мусить бути вище місце, що розсуджувало б жадання обидвох сторін, тим вищим судом не може бути хто інший, як держава. Ми усунули конфлікт між капіталом і працею тому, бо ми знали скарги обоїх і зробили державу високим і рішальним авторитетом.
Отворяючи у 1926 р. артистичну виставку у Мілано, я сказав, що політика є штукою. І сьогодні є ще вона найсувереннішою/ найтящою між штуками, бо працює з надделікатнішим матеріялом, чоловіком. Тому вимагає політика знання людської душі. Мистець політик мусить бути бути добрим психольогом. Треба знати психольогію людей і слідкувати за її хитанням в часі й просторі. Щоб розуміти людей а головне психольоґію мас, треба жити між масами. Хто уявляє собі, що може правити з слонової вежі, той в небеспеці, що йому вдасться задумане діло.
В моїх очах правительство є ґенеральним штабом нації. Держава мусить стати в найблищій стичності з військом, як хоче знати його „мораль“. Ця стичність правітельства з народом е методою, яку я роками вживаю. Як кажу стичність, то не розумию під тим щось тимчасового, неособистого, але дійсну стичність, особисту, просякнення в маси, які також мусять бачити й зблизька, що це за чоловік той, що проводить. Державний провідник мусить стояти на своїм команднім місці, на чолі своїх людей, давати приклад, а щоб приклад мав успіх, мусять його бачіти зблизька, а товпа мусить його розуміти!"
Так проголосували б чи ні?))) А може ще й проголосуєте...
На фото не «Час», а газета «Буковина», 1941 рік
0 коментарів