Скарби у підвалі
У 1986 році працівники бібліотеки Чернівецького (тоді державного) університету добралися до власних підвалів)) Я грішним ділом думав, що радянська влада була страшенно забюрократизованою і все було на обліку. Виявляється, частина фондів університетської бібліотеки (як відомо, однієї з найбагатших в Україні, після столичної та Львівської (з фондом близько 2 мільйонів пр.)) були не тільки не каталогізовані, але навіть не інвентаризовані, а лежали мотлохом у підвалі. Тобто, напередодні Перебудови частина з них навіть не були переписані! Хоча наказ 1978 року зобов'язав провести таку роботу, але розпочали, судячи з усього, її у 1985 році приблизно. Що відбувалося далі, коли просто бардак перетворився на великий бардак перехідного періоду, залишається лише фантазувати. Тобто теперішньому відносному багатству фондів ми завдячуємо… диву. Тоді, у 1986 році, до бібліотеки покликали журналіста, у зв'язку із цінними знахідками у підвалі. Він потрогав руками, поплакав над фоліантами і залишив нам звіт, що ж було. Сподіваюся, і є)) Гадаю, для багатьох буде цікавим дізнатися, що все ж таки там зберігається. Сам перелік дуже цікавий.
Публікація «Молодий буковинець» 1986 рік Текст:
«Перша книжка, що потрапила до моїх рук, була рукописною. Це «Історія міста Любека», датована 1541 роком. Мене вразило те, як чудово вона збереглася. Минуло ж понад півтисячоліття. У шкіряній оправі, з бронзовими застібками, фоліант дихав таємничістю середньовіччя. Та бодай що-небудь дізнатися про історію написання, автора книжки не пощастило. Працівники наукової бібліотеки ЧДУ тільки знизали плечима, таких відомостей, мовляв, у нас немас. До того ж, написана «Історія» готикою.
З іншим рукописним твором пощастило більше. Знайдений він бібліотекарями всього місяць тому. Вірші і псалми, писані ларохом із Товтрів Василем Ферлеєвичем у 1844 році, потрапили в бібліотеку із зібрання професора університету Євгена Козака. Він передав дуже багато книг, в тому числі і цю. Про поета знаходимо згадку в передмові Р. Пилипчука до книжки К. Демочка «Мистецька Буковина»: «… в середовищі буковинського православного духовенства появляються письменники — Гаврило Продан (1816—1844) і Василь Ферлеєвич (1783—?)
...їх діяльність стала скромним виявом ще неясних національних прагнень інтелігенції».
У знайденому рукописі можна побачити не лише тексти віршів на релігійні мотиви, а й ноти, автором яких є, очевидно, теж Ферлеєвич. А те, що саме його перу належать твори, свідчить їх форма: в акровіршах «зашифровано» основні дані про поета, прізвище та ім'я, місце проживання.
Цінність книжки підтверджуються ще одним авторитетним джерелом — «Замітками про рукописні зібрання Ленінграда, Чернівців, Риги», виданими Академією наук СРСР в 1949 році. Там згадується рукопис В. Ферлеєвича.
Та окрім нього, йде мова про інші рукописні видання. Тільки в університетській бібліотеці у 1949 році нараховувалось одинадцять. На сьогодні знайдено всього три. Останній з них має вже непривабливий вигляд. Важко встановити авторство, місце написання. Без втручання спеціалістів тут не обійтися.
Але мало знайти всі інші цінності. Подумати б, як їх піднести громадськості, щоб не лежали вони за трьома замками.
Термін «рідкісна книга» включає в себе різномовну продукцію, що випускалася протягом шести століть, універсальну за змістом, різноманітну за типами й видами видання і технікою відтворення. Так визначають його офіційні джерела. Можна відшукати чимало рідкісних книг і в нашій університетській бібліотеці. Ще декілька десятиліть тому, описуючи фонди, спеціалісти згадували про манускрипт святого Єроніма, писаний старолатинською мовою і датований XII століттям, друковану книгу «Про викладання у школі Боетіуса», видану у 1489 році. Усі твори цього століття, як відомо, іменуються інкунабулами, що означає — колисковими. Шедевр середньовічного книгодруку добре зберігся, щоправда, оправа поновлена значно пізніше. Текст у ній набраний і віддрукований чорною фарбою. Ініціали кожного розділу написані червоною фарбою від руки. Та знову — проблема. Кому належала інкунабула, який її зміст? Питання супроводжуватимуть мене ще довго. Знайти ж вичерпні відповіді самотужки неможливо. У бібліотечних працівників руки не доходять до цікавої пошукової роботи.
Окремий розділ рідкісних книг можна озаглавити: прижиттєві видання. Тут відлік починався б з «Книги прислів'їв» Eразма Роттердамського. Про минулорічну знахідку газета вже розповідала. Додам лише: вийшов твір за три роки до смерті автора у 1533 році в Базелі. Щоб уявити собі всю цінність відкриття, достатньо звернутися до книжки «Розповіді про старі книги» відомого дослідника першодрукованого слова О. Анушкіна. Він із захопленням відгукується про «Апофегмат» Роттердамського, виданий в Ліоні у 1547 році, тобто на чотирнадцять років пізніше, ніж наша знахідка. До того ж, видання, знайдене в Сімферополі, уже належить до посмертних.
Не переоцінити й іншу знахідку — «Орландо Фуріозо» італійського поета Лудовіко Аріосто (1474—1533) — видану у Венеції в 1556 році. Вона переносить нас у епоху Відродження. Аріосто — автор також комедій «Чорнокнижник», «Звідниця», поеми «Несамовитий Роланд», в якій іронічно трактуються мотиви лицарського епосу.
Прекрасно збереглося прижиттєве видання Генріха Гейне «Ромаисеро», котрому вже понад 130 років. Книжка вабить зовнішнім виглядом. Вона обтягнута тонким шовком. Крім неї, у книгозбірні — прижиттєві твори Вольтера, Мольера, Шіллера, Гюго. Зберігаються в бібліотеці й видання Данте «Пекло» з чудовими ілюстраціями французького графіка Гюстава Доре (1832—1883). Одне слово, тут є над чим потрудитися, щоб донести до любителів рідкісної книги збережені скарби.
Важко бодай перелічити всі багатства бібліотеки. Ніхто з певністю не скаже, які ж цінності ще віднайдуться в ній. Адже останній раз описи книгозбірні робилися дуже давно. Залишається загадкою і кількісний показник фондів, що донедавна зберігалися у підвалах. Потрібно насамперед провести рекаталогізацію. А це справа — не з простих.
— Так, так, — підтримує думку директор бібліотеки А.Я. Волощук, — але спочатку треба зробити звичайну інвентаризацію. Ми виявили незареєстровані книги, в тому числі й рідкісні.
Андрій Якович недавно працює на цій посаді. Та все ж, як могло так трапитися? Може скластися враження, що ніхто не вимагав проводити інвентаризацію. Між тим, відповідні папери надійшли ще в 1978 році. Та нікому не спало на думку проконтролювати виконання завдань. Ось чому так багато ще у стінах наукової бібліотеки таємниць, котрі давно час розгадати. Ось чому досі повна цінність фондів залишається складною загадкою, відповідь на яку дозволила б розкрити простір для досліджень науковців, доповнити експозиції музеїв».
Кінець цитати
Публікація «Молодий буковинець» 1986 рік Текст:
«Перша книжка, що потрапила до моїх рук, була рукописною. Це «Історія міста Любека», датована 1541 роком. Мене вразило те, як чудово вона збереглася. Минуло ж понад півтисячоліття. У шкіряній оправі, з бронзовими застібками, фоліант дихав таємничістю середньовіччя. Та бодай що-небудь дізнатися про історію написання, автора книжки не пощастило. Працівники наукової бібліотеки ЧДУ тільки знизали плечима, таких відомостей, мовляв, у нас немас. До того ж, написана «Історія» готикою.
З іншим рукописним твором пощастило більше. Знайдений він бібліотекарями всього місяць тому. Вірші і псалми, писані ларохом із Товтрів Василем Ферлеєвичем у 1844 році, потрапили в бібліотеку із зібрання професора університету Євгена Козака. Він передав дуже багато книг, в тому числі і цю. Про поета знаходимо згадку в передмові Р. Пилипчука до книжки К. Демочка «Мистецька Буковина»: «… в середовищі буковинського православного духовенства появляються письменники — Гаврило Продан (1816—1844) і Василь Ферлеєвич (1783—?)
...їх діяльність стала скромним виявом ще неясних національних прагнень інтелігенції».
У знайденому рукописі можна побачити не лише тексти віршів на релігійні мотиви, а й ноти, автором яких є, очевидно, теж Ферлеєвич. А те, що саме його перу належать твори, свідчить їх форма: в акровіршах «зашифровано» основні дані про поета, прізвище та ім'я, місце проживання.
Цінність книжки підтверджуються ще одним авторитетним джерелом — «Замітками про рукописні зібрання Ленінграда, Чернівців, Риги», виданими Академією наук СРСР в 1949 році. Там згадується рукопис В. Ферлеєвича.
Та окрім нього, йде мова про інші рукописні видання. Тільки в університетській бібліотеці у 1949 році нараховувалось одинадцять. На сьогодні знайдено всього три. Останній з них має вже непривабливий вигляд. Важко встановити авторство, місце написання. Без втручання спеціалістів тут не обійтися.
Але мало знайти всі інші цінності. Подумати б, як їх піднести громадськості, щоб не лежали вони за трьома замками.
Термін «рідкісна книга» включає в себе різномовну продукцію, що випускалася протягом шести століть, універсальну за змістом, різноманітну за типами й видами видання і технікою відтворення. Так визначають його офіційні джерела. Можна відшукати чимало рідкісних книг і в нашій університетській бібліотеці. Ще декілька десятиліть тому, описуючи фонди, спеціалісти згадували про манускрипт святого Єроніма, писаний старолатинською мовою і датований XII століттям, друковану книгу «Про викладання у школі Боетіуса», видану у 1489 році. Усі твори цього століття, як відомо, іменуються інкунабулами, що означає — колисковими. Шедевр середньовічного книгодруку добре зберігся, щоправда, оправа поновлена значно пізніше. Текст у ній набраний і віддрукований чорною фарбою. Ініціали кожного розділу написані червоною фарбою від руки. Та знову — проблема. Кому належала інкунабула, який її зміст? Питання супроводжуватимуть мене ще довго. Знайти ж вичерпні відповіді самотужки неможливо. У бібліотечних працівників руки не доходять до цікавої пошукової роботи.
Окремий розділ рідкісних книг можна озаглавити: прижиттєві видання. Тут відлік починався б з «Книги прислів'їв» Eразма Роттердамського. Про минулорічну знахідку газета вже розповідала. Додам лише: вийшов твір за три роки до смерті автора у 1533 році в Базелі. Щоб уявити собі всю цінність відкриття, достатньо звернутися до книжки «Розповіді про старі книги» відомого дослідника першодрукованого слова О. Анушкіна. Він із захопленням відгукується про «Апофегмат» Роттердамського, виданий в Ліоні у 1547 році, тобто на чотирнадцять років пізніше, ніж наша знахідка. До того ж, видання, знайдене в Сімферополі, уже належить до посмертних.
Не переоцінити й іншу знахідку — «Орландо Фуріозо» італійського поета Лудовіко Аріосто (1474—1533) — видану у Венеції в 1556 році. Вона переносить нас у епоху Відродження. Аріосто — автор також комедій «Чорнокнижник», «Звідниця», поеми «Несамовитий Роланд», в якій іронічно трактуються мотиви лицарського епосу.
Прекрасно збереглося прижиттєве видання Генріха Гейне «Ромаисеро», котрому вже понад 130 років. Книжка вабить зовнішнім виглядом. Вона обтягнута тонким шовком. Крім неї, у книгозбірні — прижиттєві твори Вольтера, Мольера, Шіллера, Гюго. Зберігаються в бібліотеці й видання Данте «Пекло» з чудовими ілюстраціями французького графіка Гюстава Доре (1832—1883). Одне слово, тут є над чим потрудитися, щоб донести до любителів рідкісної книги збережені скарби.
Важко бодай перелічити всі багатства бібліотеки. Ніхто з певністю не скаже, які ж цінності ще віднайдуться в ній. Адже останній раз описи книгозбірні робилися дуже давно. Залишається загадкою і кількісний показник фондів, що донедавна зберігалися у підвалах. Потрібно насамперед провести рекаталогізацію. А це справа — не з простих.
— Так, так, — підтримує думку директор бібліотеки А.Я. Волощук, — але спочатку треба зробити звичайну інвентаризацію. Ми виявили незареєстровані книги, в тому числі й рідкісні.
Андрій Якович недавно працює на цій посаді. Та все ж, як могло так трапитися? Може скластися враження, що ніхто не вимагав проводити інвентаризацію. Між тим, відповідні папери надійшли ще в 1978 році. Та нікому не спало на думку проконтролювати виконання завдань. Ось чому так багато ще у стінах наукової бібліотеки таємниць, котрі давно час розгадати. Ось чому досі повна цінність фондів залишається складною загадкою, відповідь на яку дозволила б розкрити простір для досліджень науковців, доповнити експозиції музеїв».
Кінець цитати
0 коментарів