Таємниця одного розстрілу (Чому в Чернівцях досі радянська влада)

Остання розстрільна справа з політичним підгрунтям у Чернівцях була відносно недавно. У 1978 році. В актовому залі заводу «Легмаш» (на вул. Головній) судили членів ОУН (принаймні так про них говорили, на цьому наполягали). Одного з них присудили до вищої міри покарання – розстрілу. Іншим дали великі терміни: від 10 до 15 років.

З цього зробили велике шоу. Процес проходив щодня, протягом майже тижня по кілька годин. Публікації і телесюжети були частиною цього шоу. Один з буковинських журналістів написав тоді свою зіркову статтю, яка багато в чому визначила його кар’єру. Писав він наступне: «На лаві підсудних була не тільки жалюгідна купка оунівських вбивць. Перед судом постав український буржуазний націоналізм у всій своїй потворі. Його отруйна антигуманна ідеологія». Це був стрижень статті. Головна і ідея і мета. Описувался канва справи. Репліки підсудних, які ЧОМУСЬ ніби навмисно підсилювали свою провину тим, що розповідали якісь шокуючі подробиці, не упускаючи жодну з деталей, яка могла б зіграти ПРОТИ них. Особливо в цьому вправлявся один з підсудних, якого автор називає найбільш огидним злочинцем. Той підсудний постійно підкреслював свою належність до ОУН, і говорив щось відверто кровожерливе. І саме він, о, чудо, отримав найменший термін. Наприкінці після оголошення розстрільного вироку для одного з групи підсудних автор пише: «Вирок схвально зустрінутий громадськістю міста і області». Фінальна фраза у сталінському дусі. Такою була остання відрижка сталінщини і післявоєнної жорсткості у місті, де все вже жило іншим. Жило життям, а не смертю, чи пошуком зради й ворогів.

Для того, щоб перевершити інших, треба підстрибнути не так само, як інші, а трошки вище. Статтю чернівецького автора помітили, було кілька републікацій, й нарешті її надрукували у республіканському збірнику «Пост Ярослава Галана». Де, до речі, зняли ту останню фразу про «схвалення». Після цього всього автор став лауреатом, редактором етс.

У сімдесяті-вісімдесяті роки було відносно мало політичних справ. Тим більше у Чернівцях. Але дві-три-п’ять на рік траплялися. Трохи частіше траплялися з’їдання чужих доль і кар’єр під політичним соусом. Саме тому сімдесяті і вісімдесяти роки не будуть згадувати у Чернівцях ще довго.

Робитимуть вигляд, що це нудно, нецікаво. І треба не займатися дурницями і щось там пригадувати, а негайно провести декомунізацію, зняти таблички, довести до офігенія таксистів. Хоча насправді дуже цікаво. Повірте, немає більш розширюючого обрії заняття, аніж читання справ КДБ, де фігурують знайомі прізвища (і не у якості підсудних).

Ну й нарешті, скажу, цією невеличкою статтею відкриваю цілу серію із публікацій з історії сімдесятих вісімдесятих-дев’яностих років у Чернівцях. За правилами, які для себе встановив, такі публікації мають поєднувати статтю і публікацію тих часів. Хоча якраз цей раритет не хотів републікувати, а дати уривками. На ній відгук і великої крові, і великої пропаганди світової бійні. І надто багато там написано поміж рядками . А, на жаль. На жаль, мало хто вміє читати поміж рядками. Але правило є правило, і краще винятків не робити. Щоб люди відчули, як це озвучувалося, як відбувалося. Почав цією історією про розстріл, чесно кажучи тому, щоб не попрікали дрібними темами. Для Чернівців сімдесятих, це, справді, було щось виняткове.

Щодо другої частини назви статті. Радянська влада не забула автора цієї статті про розстріляних ОУНівців, і власне автора багатьох статтей на схожі теми. Які може пахли вже не кров'ю, а слізами та нарами. І не так щедро, але осипала благами. Але, що важливо, не забуває досі)) Нещодавно йому встановили меморіальну дошку за присутності мера (це Володимир Пелех, може хтось вже здогадався). Зробити таке, звісно, могла тільки радянська влада. Жодна інша.

П.С. Через технічні причини досить малий розмір зображення. Поки так. Потім постараюся узгодити, як можна виставити більше зображення, щоб спокійно читати. Поки що можна просто збільшити екран одночасним натисканням Ctrl та +.

1 коментар

Галина Дичковська
«Господи, прости...» — що тут скажеш...
Вічная пам*ять Іванові…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте