У пошуках окулярів Кафки. Чернівецькі історії))

У четвер у Чернівцях Незалежна театральна лабораторія показувала виставу за мотивами творів Кафки. «Перевтілення пана К.» у єзуїтському костелі «Серце Ісуса». Фактурні актори, фактурне приміщення. Мені сподобалося також, що панотець не убоявся)) Єдиний недолік, майже нічого нового про Кафку я не дізнався. Були зернинки, родзинки. Але Кафку не інтерпретували. Радше, навпаки. Звели до спільного якогось знаменника. Це було майже очевидно. Нехай це залишиться моєю напівприватною думкою, може чого я не догледів.

Але з цього приводу про Кафку і Чернівці)))

Якось бачив у старих чернівецьких газетах рекламу коньяку і капелюхів. Від Кафки. Чи не родич знаменитого письменника? Врешті це ж наш земляк по австро-угорській лінії. Я розповідав цю історію. Але для тих, хто пропустив. Тут вийшов дивовижний перегук між чернівчанином Дроздовським і Кафкою. Якраз письменником Кафкою, а не тим, що поставляв коньяк. Хоча з ним, можливо, перегуків було більше. Справа в тому, що ОДИН й той самий атракціон гастролював на початку двадцятого століття і в Чернівцях, і в Празі. Невесела розвага полягала в тому, що артист кілька тижнів голодував у спеціальній скляній камері. І кожен міг бачити, як голодуючий поступово перетворюється на майже скелет. Тодішнє «За склом»)). І Дроздовський, і Кафка вирішили про це написати.

От Дроздовський про цього дивного майстра голоду та рекламу його виступу написав так:

«Реклама: Під час аварії на шахті наш голодмайстер не загинув тільки заради вродженим здібностям, оскільки він витримав сорок сім днів (лижучи язиком камінь і так виживши. Зацвяхований, завалений, замурований — таким можна побачити знаменитого голодмайстера. Вхід — 50 геллерів. Заходьте, пані і панове, заходьте. (...) Голодостраждалець залишив свою скляну клітку після того, як було витягнуто цвяхи і розбито „мур“. З лагідною усмішкою він випив маленьку філіжанку молока. При цьому він показав своє тіло, яке зовсім не мало живота, і можна було б подумати, що якби якимсь дивом позбутися пупця, то відкрилася наскрізна дірка, в яку можна було б зазирнути, як в замкову щілину (...). Атракціоном були кості, арфа ребер».

(Дроздовський. Тоді в Чернівцях і довкола)

Якось в щасливу мить я натрапив і на оповідання Кафки про того ж майстра голоду. Але там нічого не було про арфу ребер, про пупець, в який можна заглянути, як в замкову щілину. Нічого зовнішнього. Зовнішнє не зацікавило. Кафка уявив собі смерть цього артисту голоду:

"- Ти усе ще голодуєш? — запитав шталмейстер. — Коли ж ти нарешті перестанеш голодувати?

Нехай простять мені всі, — прошепотів голодар, і тільки шталмейстер, який приклав вухо до клітки, розчув ці слова.

— Звичайно, — відповів шталмейстер і постукав себе пальцем по чолу, щоб дати зрозуміти служителям, до якого стану дійшов голодар, — ми тебе прощаємо.

— Мені завжди хотілося, щоб усі захоплювалися моїм вмінням голодувати, — сказав маестро. — Що ж, ми захоплюємося, — охоче погодився шталмейстер.

— Але ви не повинні цим захоплюватися, — вимовив голодар.

— Ну, тоді ми не будемо. Хоча чому б нам і не захоплюватися?

— Тому що я повинен голодувати, я не можу інакше.

— Скажи, будь ласка! — заявив шталмейстер. — Чому ж це ти інакше не можеш?

— Тому, що я — голодар, — підняв висохлу голову й, витягнувши губи, немов для поцілунку, прошептав шталмейстерові в саме вухо, щоб той нічого не упустив, — тому, що я ніколи не знайду їжі, що прийшлася б мені до смаку. Якби я знайшов таку їжу, повір, я б не став чинитися й наївся б до відвала, як ти, як всі інші".

Кафка дивився на ту ж людину, що й Дроздовський. Але побачив не «арфу ребер», а можливість написати про трагедію спраги, яку не можна вгамувати, трагедію покликання врешті-решт. Подивимося ж і ми уважно навколо. Чи побачимо те, що побачив Кафка?

Федірко якось на всю країну пожартував, що знайшов квадрат Малевича на чернівецькому горищі. Цікавіше було б знайти окуляри Кафки.