...І білі пароплавчики на лисих головах...

Сьогодні зранку я прокинувся у доброму гуморі. Настільки, що мені захотілося зробити щось приємне для читача. Подати щось адекватне, притомне, не кручене, і не своє. Від задуму я вирішив перейти до дії. Перебравши подумки кілька варіантів, я зупинився на книзі, яка вийшла нещодавно. Це книга барона Грегора фон Реццорі «Торішній сніг». Переклав її Петро Рихло.  Там багато про Чернівці. І я вирішив обрати уривок з цієї книги для читачів.  І заодно представити нову книгу.

До того ж, як відомо, барон був великий оригінал, вважався видатним стилістом із бездоганним відчуттям мови, класиком німецькомовної літератури,  грав у кіно разом з Бріжіт Бардо, Мариною Владі. Шарлєм Азнавуром. І це не зовсім провінційні марення. Приблизно десь так і було. 

 Колись я вже читав цю книгу(не українською) в досить дивний спосіб і мріяв навіть не про український, а про польський переклад, який вийшов кілька років тому.  Щоб  відчути більше нюансів. І ось український. Для читачів я вирішив подати уривок про захоплення тих чернівчан Америкою, яке тоді була чимсь на кшталт пошесті, пристрасті, закоханості тощо. Я сам страшенний  прихильник  Америки двадцятих. Знайшовши потрібний мені  уривок  у згаданій книзі, я почав читати і друге речення, яке мені трапилося було таке:

 «Кіно виявилося культурно-посередницькою інституцією першого рангу»,

 

У цьому місці мені здалося, що «старіна Грегор», як  видатний стиліст дещо схибив. Тому що речення якесь із бюлетня департаменту, а не книги стильної прози. Втім, я рушив далі. З текстом, щоправда, відбувалася якась чортівня.  Через кілька абазаців я дійшов до слів, які мене всерйоз зацікавили:

 

«… тепер усюди пили коктейлі; панове в смокінгах, які їх змішували, клали собі на дзеркально поголені голови білі пароплавчики».

 

Було півсьомої ранку, я лежав і примірявся, чому після коктейлю я мав би класти білий пароплавчик собі на голову,  яка до того ж мала б бути дзеркально поголена. І невже так ставало з усіма, хто пив коктейлі у Чернівцях двадцятих? І чи це ставало після першого келиху, чи вже потім?(Хоча йшлося, швидше за все, не про випивох, а барменів «ті, хто змішував»)… А звідки брався білий пароплавчик?  Це взагалі зводило з розуму. Я прочитав кілька абзаців тексту до -, і   після -, але не знайшов жодного натяку на пароплавчик. Що ставало з ним далі? У відчаї я став, включив компютер і набрав « білий пароплавчик на голові» -Гугл -малюнки. Виявляється це щось  настільки малознайоме людству, що не знайшлося жодного фото, яке відображало б це поєднання. І тоді...

 Я пішов до книжкової шафи.

 Справа в тому, що кілька років тому сестра надіслала мені із Штатів цю ж книгу Реццорі, але у  англійському перекладі(чи радше у американському, як зараз уточнюють). Втім, все ж таки англійською. Її видали у Нью-Йорку з передмовою якогось монстра філології. Колись я її читав, дуже повільно 4-5 сторінок на день, і це був кайф, чесно кажучи.  Я знайшов відповідне місце і прочитав приблизно наступне:

 

 «Наслідуючи приклад американців, які безтурботно обходили Сухий Закон, у нас(на Буковині) призвичаїлися до коктейлів, чоловіки, які їх змішували, носили  до смокингів маленькі білі канотьє на загладженних, олійно блискучих зачісках»

 Погодьтеся, така ситуація більш реалістична))) Аніж покладання білого пароплавчика на   обов’язково дзеркально поголену голову. І все це після змішування коктейлю.  Отже блискучі пригладжені зачіски(дивіться геніальний фільм «Великий Гетсбі» про ту епоху, щоправда в самій Америці, а не Чернівцях)))) Я продивився його шість чи сім разів і жодного разу не пошкодував.

 Після відкриття таємниці білих пароплавчиків вирішив трохи пройтися по інших шереховатих місцях, які надибав на двох сторінках, до речі,  і виявилося, що більшсть з них справді шереховаті.

 Згадане у чернівецькому перекладі:  

«Кіно виявилося культурно-посередницькою інституцією першого рангу»

 У Нью-Йорку прозвучало приблизно:

 « Кіно стало  головним посередником(провідником) культурних трендів. 

 Ще одне речення на тій же сторінці українського перекладу мене дещо здивувало:

 « під хриплячі, свистячі,  й тріскучі звуки,  які ЗЛОБНО домішувалися до синкоп, відбулося моє перше любовне побачення із тим, що через десять років під зневажливою назвою «негритянська музика» буде зараховано до «виродженого мистецтва»: зі джазом»

 

 Ця злобність мене дещо здивувала)) Звідки вона?У Нью-Йорку же це відобразили приблизно так: 

 «Під невпинний свист, бурчання, чхання приймача, що ЖАХЛИВО поєднувалися із синкопичними  ритмами, відбулося моє перше любовне побачення із тим, що потім під презирливою назвою «музика ніггерів» буде зараховано(у третьому Райху) до «дегенеративного мистецтва»: із американським джазом» 

 Ну й так далі.«Йолоп» в українському перекладі, у американському виявився«лохом», а точніше «саккером» — тим, хто смокче. Про походження слова, мабуть можна взяти коментар  у Моніки Левінські(жарт).Але «лох», справді набагато ближче до контексту.  Замість «оголені жіночі плечі» в українському, «оголені плечі гламурних(чарівних) дам» в американському. В українському «кровопролиття» — в амер.«кровопускання» із іронічним підтекстом і чорним гумором. Це далеко-далеко не все))) Але у цій реплиці, звісно, все. Субота, і хочеться завтра прокинутися у доброму гуморі)))

 Я поважаю професора Рихло, і розумію, що без нього тут би взагалі усю цю спадщину мали в носі. І він знавець мови, до речі. А що це таке? та багато гіпотез…  

 Але… Але… Але… Хочеться, щоб Реццорі виглядав стилістом))) А не професором


 На фото: схоже подібні зачіски

До речі, нижче Гетсбі у канотьє


Ще одна деталь, в українському перекладі вважають, що гангстерські  піджаки це піджаки із ширкою смужкою і якоюсь там кількістю гудзиків: американці ввжають, що це чок-стріпед піджак, крейдо-смугастий, і головний його кайф, що ці смуги не так широкі, як страшенно контрастні. 


3 коментарі

Юрій Чорней
Кому, що а курці (себто мені) просо. Підтверджую про канотьє. Саме про такі головні убори чернівчан пише Вернон Кресс в «Першому житті». Далі мій вільний переказ: «Чоловіки тоді носили вузькі штани «shimmy» (за назвою танцю), а взимку над черевиками – сірі фетрові гамаші (снігозахисні гетри) на ґудзиках. Літні гетри білого кольору, слідом за принцом Уельським, надягали лише франти – це вже вважалося високою модою. (Любителі фільмів про Пуаро могли бачити такі на ногах актора Девіда Суше.) Неодмінним супутником джентльмена був капелюх. Переважно фетровий або жорсткий котелок. Для чоловіка, який відслужив у війську, вважалося непристойним показуватися на людях з непокритою головою. Взимку їх міняли на «кучми», влітку – круглі солом’яні капелюхи – канотьє або, по-місцевому, «циркулярки». У бамбуковій тростині, мода на які, щоправда, швидко минула, завжди можна було приховати якусь дивовижу: від парасолі чи кортика – до набору чарок для коньяку чи навіть розкладного стільчика. У капелюшку, купленому у маленькому магазині на розі вулиці Кохановського, польки зі Львова, румунки з Бухареста і, звісно, місцеві чернівчанки не червоніли навіть у європейських столицях. Магазин тримав старий єврей, який був ледь не ровесником Франца-Йосифа».
Останній раз відредаговано
Олег Тудан
У любителей пиратских фильмов есть свой термин, применяемый к таким переводчикам — «надмозг».
Елена Огородова
А может настоящим автором перевода этой книги был Гугл?)))) Или какой-нибудь студент?))))
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте