У порожніх кімнатах Авраама

Коли тобі  виповнюється 118 років, починаєш мимоволі тягнутися до всього, що пов’язане із молодістю.  Іноді щось пригадується, іноді по кільком словам, кинутих юнаком чи  дівчиною, ти раптом відновлюєш молодість у собі.  З цих міркувань,  кожного тижня, у четвер, я йду і купую зведення людських таємниць. На цих   сторінках — історії життя та смерті. За іронією долі, ніби спеціально у настрій, деякі сторінки мають назву «Молодий магрибінець».

 З стосом друкованого паперу я  приходжу додому, лягаю, запалюю навколо дивану кілька паличок із пахощами, затягуюсь солодкими ароматами диму, і гортаю сторінку за сторінкою. Повз очі, немов спиці, мигтять слова — «молодий», «молодий» «, молодий» Я намагаюся концентруватися на дивних літерах, загадкових малюнках, які розповідають про міфічних(переважно) героїв.Втім,  я  люблю інші історії, яких там чимало.  Вони знаходять мене.

 Історії, що відкривають таємниці світу. Щочетверга.  Куряться пахощі біля дивану. Іноді мої стомлені очі закриваються і я відлітаю у царину марень. Відкриваю. Чарівні літери проходять і зливаються, немов у калейдоскопі. Я спробую прийти до тями, повернутися в цей світ, і раптом читаю слово «Надія». Цікаве слово. Повторити, як мантру? Н-а-д-і-я. Надія на що? А зовсім поряд більш конкретизоване — «Будда». Це якийсь натяк, це підступ Всесвіту.

Будда розповідає. Чи варто пропускати його слова? «Будна» — читаєш знов. Ті бісові коректори вічно сплять на роботі.

ІІ

Незнаний Будда віщає із шпальт про старого з біблійним ім'ям.

Йосип, Ісаак, Авраам?  Нехай Авраам, який оселився десь біля Сирету.  Серед лісових пагорбів, неподалік  зеленої води. Авраам, мабуть, із напівсмуглявою, напівсірою шкірою, в залежності від сезону. Із білою, як сіль, з іржавими плямами щетиною на зморхлих щоках. Його зіниці збляклі і вицвілі, а вії сиві. Тому важко дивитися в ці очі. Мабуть й тому, що погляд його, завжди напівзанурений в себе.

Авраам ходить на ринок, як усі, він робить звичайні речі, як усі. Він поводиться якийсь час так, як притаманно кожній пересічній людині.  Але так тільки здається. Справа в тому, що у нього є порожня кімната. Дивна порожня кімната. Справа в цьому. І це зараз головне. 

У порожній кімнаті не чути зайвих звуків. У порожній кімнаті немає зайвих кольорів. Ввечері туди приходить Авраам. Вночі туди приходить Авраам. Зранку туди приходить Авраам. Він тримає щось в руці.

Він тримає глиняну свистульку. Таку собі глиняну свистульку. Він підносить її до сухих вуст.  І висвистує чарівну мелодію. І птахи, зачинені у цій порожній кімнаті(а там зачинені птахи), там,  де не чути зайвих звуків, де не побачити зайвого кольору, висвистують цю мелодію за ним, як зачаровані.  Він підносить до сухих вуст глиняну свистульку, і цілий хор пташиних душ повторює се за ним.  Потім він йде, але вони нервово чекають його.  Сьогодні вони вивчили лише половину мелодії, але колись, через роки, а може й під кінець життя, а може в наступному житті, вони вивчать всю мелодію Авраама, всі тринадцять колін пташиного співу про життя, які він насвистує їм. І тоді вони вилетять із кімнати, щоб співати.

 Радіють у гніздах своєму щастю їхні родичі, які не знають і півколіна цієї пісні, літають і грають, серед різних звуків і кольорів. Але хтось  сидітиме у порожній кімнаті Авраама. Вони сидітимуть доти, доки не відспівають усі тринадцять колін.  «Я готую їх до конкурсу канарок. Вони мають божествено співати. Я чемпіон світу по канаркам. Ось мої дипломи»))Посміхається старий із біблійним ім’ям.

 Господи Боже мій, в чому твій конкурс?  Старий із біблійним ім’ям, із зморхлими щоками, бляклими очима, і сивими віями приходить до мене. А я. Оглядаюся і бачу себе у порожній кімнаті. Тут немає зайвих звуків, тут немає зайвих кольорів. Тиша. Триває. Доки.  Зранку. Чи вночі. Чи у присмерках не входить Авраам із своєю свистулькою. Спочатку ти майже не звертаєш на нього уваги. Твоє пташине життя  не цікавлять біблійні тринадцять колін, потім ти поступово починаєш прислухатися. У Авраама нема пір'їв, як у тебе, він не може клювати хробаків. Не зрозуміло про що він? Іноді, часом, тобі здається, ти починаєш розрізняти якісь звуки. Серце твоє завмирає від незбагненної краси. Нарешті ти чуєш. Тринадцять колін, тринадцять колін, — повторятимеш ти. Але хіба зможеш повторити? Господи Боже, хто б знав про той конкурс. Він підносить до сухих вуст глиняну свистульку. І ти, як зачарований, повторюєш за ним, ламаючи свою пташину горлянку.  Він дає мету — тринадцять колін пташиного життя.   Твого життя у Всесвіті, де немає зайвих звуків, у Всесвіті, де немає зайвих кольорів.  Де звучить тільки глиняна свистулька Авраама. Біля Сирету.