Суть речей: «Не було негідників і немає янголів. Це треба зрозуміти – у владу йдуть люди, які хочуть пережити всю повноту від фінансових до сексуальних почуттів»

Друкопис програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ від 24 квітня. Запрошені гості: Ігор Гаврада, політолог та Сергій Воронцов, журналіст. І сьогодні ми поговоримо про мерські та президентські вибори. Ведуча: Оксана Денисюк.

Ведуча: Ігорю, у чому специфіка та особливості цьогорічних президентських та мерських виборів?

Ігор Гаврада: почнемо з президентських і ні для кого не секрет, що вони відбуваються у надзвичайно складній політичній ситуації. Ми маємо військову інтервенцію, ми маємо сепаратизм і в цих умовах ми змушені проводити президентські вибори. Особливість місцевих виборів полягає у тому, що вони, так само як і президентські – дострокові, по-друге, вони відбувають на фоні президентських. Можливо, це трохи зменшує увагу до них, але, я думаю, не значним чином. І так само на цих виборах відображається складна політична ситуація в країні, занепокоєння громадян тим, що відбувається і, очевидно, це буде мати свої наслідки як у процесі виборчої кампанії, так, можливо, і в її результаті.

Ведуча: Чернівці довго чекали цих мерських виборів, але є певна особливість – мер, який буде обраний 25 травня пропрацює усього півтора року. Можливо, тому відсіюються сильні кандидати, які не вважають за потрібне брати участь у цих виборах. Як ви гадаєте?

Ігор Гаврада: власне, коли говорити про відсіяних найсильніших, то мені на думку чомусь спадає лише Микола Трохимович Федорук, який би міг взяти на цих виборах принаймні моральний реванш за події 2011 року. Але чому він прийняв рішення не йти – то, певно, краще питати в нього. Що стосується півторарічного терміну, то насправді для системної роботи з міською господаркою цього мало і, можливо, ми почуємо, що деякі кандидати будуть говорити про те (як і Арсеній Петрович свого часу), що він буде мером-камікадзе, тобто у нього буде багато проблем не вирішених, мало часу. І якщо говорити з точки зору електоральних симпатій через півтора роки до обраного мера, то, звісно йому буде дуже важко за півтора року показати такий результат, аби люди потім за нього знову проголосували.

Ведуча: Сергію, як змінився інформаційний простір за останні півроку?

Сергій Воронцов: наверное, не стоит оценивать в лучшую или худшую сторону изменилось черновицкое информационное пространство за последние полгода. Раньше было очень много оппозиции и не очень много власти, то есть она не пользовалась популярностью и это было очевидно. Сейчас все с точностью до наоборот – очень много власти и очень мало оппозиции, думаю, что до выборов эта ситуация не выправится, но, наверное, через полгода, через год оппозиции к власти будет на много больше.

Ведуча: якими є ваші очікування від мерських та президентських виборів, саме як у журналіста? І це питання у мене з подвійним дном, бо для журналіста будь-які вибори – це жнива.

Сергій Воронцов: давайте про жнива немного позднее. Я просто хотел сказать, что наши слушатели – это люди, у которых крали будущее, крадут сейчас будущее и, наверное, будут красть это будущее. К сожалению. В Украине сложилась государственная система, которая унижает часть людей, которые живут на зарплату. А этих людей довольно много, будем говорить, что их больше половины населения. В тоже время часть людей живет отлично, у них есть дорогие машины, они живут в отдельных домах, собственных коттеджах и т.д. Но основной избиратель это как раз те люди, у которых крадут это будущее. И в этом смысле хочется, чтобы эти выборы все-таки отличались от всех предыдущих, потому что там что-то наобещали, а потом раз и опять – ничего существенного, что бы поменяло резко жизнь этих людей не происходило. Что дают эти выборы, которые проводятся сейчас совершенно не понятно. Потому что, например, кандидаты в мэры не заявляли о своих мэрских амбициях год назад или два года назад, не говорили, что у них есть программа, что они хотят быть мэром, что у них есть четкий план действий. К примеру так: когда приду и буду на этой должности, сделаю то-то и то-то. Даже сейчас, когда кандидаты заявляют, что они готовы баллотироваться на должность мэра, они не представляют такой программы или их обещания носят очень общий характер. Я единственную программу видел, которую представил Святослав Вышинский, который вообще не собирается идти в мэры, но он просто помечтал. Почему Святослав Вышинский мечтает о том, что мог бы сделать черновицкий мэр, а реальные кандидаты в мэры не мечтают об этом? Это совершенно непонятно. Это подсказывает нам какие большинство из них преследует цели. Если человек собирается что-то делать, он заявляет об этом давно, если он ничего не собирается делать – он об этом не заявляет. Он просто хочет этой должности — и все. Дело в том, что когда люди участвуют в таких горячих политических событиях, как революция, хотя скорее это не революция, а попытка революции, потому что после революции что-то изменяется кардинальным образом, а у нас просто ухудшилась экономическая ситуация, но порядки кардинальным образом не изменились. Мы видим, например, что бывшего таможенника Салагора назначили нынешним таможенником Салагором и мы понимаем почему он участвовал в революции. Он был вне должности, теперь у него есть должность, мы понимаем смысл почему он принимал в этом активное участие, но мы не понимаем смысл, почему в нем принимали участие обыкновенные люди, например, бюджетники, которые сейчас получают в полтора раза меньше, чем получали. И никто особо не собирается их утешать и говорить, что мы сейчас будем выправлять ситуацию – все понимают, что в ближайшее время ее выправить практически невозможно, потому что экономика любит покой и спокойствие. Я думаю, что обязанность мэра, если у этих людей присутствует чувство моральных обязательств, сделать реальные шаги по улучшению качества жизни людей, которые живут за зарплату.

Слухач: меня зовут Иоанн. У меня два вопроса: достаточно ли авторитета своего отца Алексею Каспруку для того, что бы на этом авторитете добиться серьезных успехов, я имею ввиду выиграть выборы. И второй вопрос – на сколько есть вероятность того, что формирования в виде народных республик дойдет до Черновцов?

Ігор Гаврада: що стосується першого питання про рівні підтримки, то у Віталія Михайлішина ті відсотки, які він набирав два роки назад і більше, як два роки, виконуючи посаду міського голови, вони не випаровуються і ми будемо бачити якусь частину підтримки у результаті. Принаймні соціологія минулого тижня показувала, що Михайлішин йде на другій сходинці вслід за Каспруком. Що стосується того запитання, чи достатньо Олексію авторитету його батька, я гадаю, що так ставити питання не варто, тому що політик, який хоче бачити себе в кріслі мера і хоче щось для цього міста зробити – повинен не лише сподіватись на чийсь авторитет. І крім того, при всій повазі до світлої пам’яті Олексія Каспрука, все ж таки його керівництво містом пам’ятають переважно люди старшого чи середнього віку. Я особисто, наприклад, не застав і не пам’ятаю і так само молодь мого віку – це 30-33 роки – знають про батька Каспрука лише з розповідей своїх батьків чи внуків. Тому я погоджуюся з паном Сергієм треба працювати, треба дати реальні плани, пояснювати людям що ти хочеш зробити і як ти хочеш зробити, тоді люди, напевно, будуть голосувати. Прізвище чи то Михайлішин, чи то Каспрук, чи то Забродський, чи буде-яке інше має вагу, але не таку, про які нам щойно говорив наш додзвонювач. Що стосується сепаратиських республік, то я вірю в мудрість буковинського народу, населення Чернівецької області і тому такими дурницями, які спрямовані на розвал країни, ми з вами займатись не будемо і обмежимось жартівливими чи саркастичними постами у соціальних мережах, не більше того.

Сергій Воронцов: по первому вопросу: трудно оценивать шансы кандидатов, всем известен соцопрос, где Михайлишин идет на втором месте, на несколько процентов больше у Алексея Каспрука, согласно этому опросу. Михайлишин продержится за счет социальных жестов по отношению к малоимущим, которые он сделал во время своего пребывания на посту секретаря горсовета. Имеются ввиду те же социальные проездные и детские площадки, над которыми посмеивались, но я считаю, что детские площадки – это прекрасно и то, что их не было долгое время – это не очень хорошо характеризует тот же горсовет. Этих площадок открылось какое-то количество и это людям нравилось. Я думаю, что если он придумает еще несколько таких социальных шагов и жестов, и будет реально видно, что он сможет их сделать, то он серьезный игрок на этом поле. Что касается Каспрука, я думаю, что вообще невозможно жить чужим авторитетом, даже если это авторитет твоего отца. Я так понял, что предвыборная команда Каспрука рассчитывает не сколько на авторитет отца Каспрука, сколько на авторитет Федорука. Но в данном случае, эта смычка Федорук-Каспрук говорит о том, что Каспрука не пускают в самостоятельное плаванье. А это не очень хорошо для политика, потому что политик должен быть самостоятельной единицей, лидером, человеком, который может принять решение сам.

А в отношении сепаратизма, то думаю, что это самое невыгодное предложение из всех политических предложений, которые когда-либо были. Мы видим, например, судьбу Приднестровья, где люди просто мучаются этой неопределенностью и мучаются уже 20 лет. Поэтому украинцы люди умные и как только они немного успокоятся, они еще поумнеют. Главное – успокоится и все наладится, мы будем жить в одном доме. Это вызов Украине, что мы немного разные и если на востоке и на западе мы действительно сможем жить комфортно, как дома, то это будет прекрасно и тогда на Украине жизнь будет красивой.

Ведуча: Сергію, ви фактично зараз озвучили те, що багато людей не наважувались говорити у нашій студії. Я часто запитувала молодь і активістів Євромайдану, чи не відчувають вони себе використаними, і зараз, мабуть, якщо не кожен з нас, то багато хто це відчуває. І мені згадалась відома фраза, що революції починають ідеалісти, роблять її романтики, а використовують негідники. Ігорю, яка у вас думка з цього приводу і чи ви це відчуваєте та на скільки сильно?

Ігор Гаврада: звісно, деякі речі ми почали відчувати навіть не на другий місяць революції, а навіть у перший тиждень після того, як Янукович спершу втік у невідомому напрямку, а відтак ми зрозуміли, що він у Росії. Але, мені здається, тут треба підходити більш зважено. Ми мали приклад 2004 року, коли ми дуже швидко розчарувались, бо у нас були дуже великі очікування. І так само ми маємо дуже великі очікування з Революції Гідності, і тут треба акцент змістити, щоб наші очікування знову не змінились розчаруваннями, так як це було у 2004 році і, очевидно, ті, хто брав активну участь в революції і ті, хто активно чи пасивно співчував, повинні кожен на своєму місці робити якісь такі речі, які не дозволять негідникам «восторжествовать». Тому зараз українське суспільство при всіх цих негараздах, інтервенціях, страшному падінні долара, зруйнованій економіці, має великий шанс змінити цю країну. Поки суспільство буде тримати руку на пульсі і казати своє фе або своє геть якимось необдуманим призначенням, то ми будемо рухатись конструктивно. Ми бачимо перші приклади того, що щось змінюється, можливо вони є поодинокими і не на стільки масовими, якби того нам хотілось, але тим не менш… Я буду говорити про те, що мене болить – Міністерство освіти і науки. Там підібралась гарна команда, яка робить речі, які в рамках міністерства, на правду, є революційними. Особисто я два тижні тому поїхав у міністерство підписувати деякі документи і коли я в охоронця запитав чи потрібно мені робити перепустку, бо я пам’ятаю, що раніше треба було, він сказав – ні, не треба, йди. Я так здивувався і перепитав – точно не потрібно? Точно, йдіть, куди вам треба! Там є речі, які вже реалізуються – про бюджетну прозорість міністерства, вивішуються відомості куди міністерство витратило гроші, скільки на зарплати і скільки на премії. Раніше ми цього не бачили. І я, залишаючись до певної міри ідеалістом, вірю в те, що українці та українське суспільство спроможуться тримати руку чи то на пульсі чи то на шиї, аби негідники повернулись в те місце, де вони мають бути, а нормальні люди керували нами і разом з нами.

Ведуча: чи можете ви привести такий регіональний буковинський приклад?

Ігор Гаврада: на локальному рівні не те, щоб революційних, але навіть суттєвих зрушень, я на жаль, навіть особисто для себе не побачив. Якщо, звісно, не зараховувати сюди сьогоднішню перемогу Самооборони над дуже неоднозначним призначенням пана Юрія Кіцула начальником СБУ області. Сюди ще можна б частково зарахувати почутий голос громади проти призначення Михайла Романіва, якби за цим голосом не були так яскраво видні вуха окремих політиків та політичних сил.

Сергій Воронцов: я в отношении того использовали или не использовали. Нет, наверное, люди шли сами по себе, сражались за ту правду, как они ее чувствовали. Терпение, по всей видимости, у них закончилось, поэтому трудно говорить о том, что их использовали – они же сами пришли, во многом и пресса помогла. Я никогда не был сторонником революций вообще, революций как таковых, потому что мне кажется, что и в Украине в частности сейчас на много интересней эволюционные пути развития, эволюция – это когда революция, по сути, происходит каждый день. Мне было бы очень интересно, если бы врачи начали говорить о том, что давайте как-то переиначим эту медицинскую систему. Именно сами врачи, выходили бы коллективы поликлиник, что мы не хотим быть взяточниками, мы хотим получать нормальную зарплату, какой-то процент от страховок и т.д. Мне жаль этот порыв, несмотря на то, что я за эволюционный, а не революционный путь развития. Раз это случилось, есть такой шанс, такая ситуация, такая общественная температура, то хочется действительно, чтобы поменялась система. Вот Игорь сказал, что мы выгоним негодяев и будет нормально. На самом деле все не так – дело не в негодяях, а дело в том, что есть система, которая вырабатывает этих негодяев. Производит их. Тому що, якщо людина отримує 1500 гривень зарплати, будучи дільничним, то відповідно йому просто немає куди дітись, тому що зараз це просто 100 доларів, а у нього може бути родина. І зрозуміло, що він буде йти на якісь речі поза законом. І будь-яка людина, яка опиняється на цьому місці в системі – вона через певний час буде розбещеною цією системою, вона буде сприймати це, як свою феодальну ділянку, з якої їй потрібно висмоктати якнайбільше грошей. Допоки це не зрозуміють – це буде тупотіння на місці, переливання з пустого у порожнє і це буде величезне блюзнірство та лицемірство говорити, що ми вигнали негідників і призначили янголів. Не було негідників і немає янголів. Це треба зрозуміти, що у владу йдуть люди, які хочуть пережити всю повноту: від фінансових, скажімо, до сексуальних відчуттів. То есть это очень энергичные люди, которые очень жадны к жизни, и они идут туда именно за этим, а не для того, чтобы служить народу. Было тысячи революций и после каждой революции было это. Но люди меняются, они должны поумнеть наконец-то. Каждый раз обещали рай, но никакого рая после тысячной революции не было. Мы уже должны были бы жить в раю, но это все или почти все заканчивалось пшиком. Почему? Потому что люди идут во власть не за тем, чтобы служить народу. Но мы, пользуясь этой революционной ситуацией, можем хоть немного поменять систему, чтобы незаслуженно бедных поднять, а слишком борзых немного притормозить. Вот в чем могла бы быть соль этой ситуации, но я не вижу сейчас, чтобы это происходило. Убогие стали еще более убогими, потому что экономическая ситуация стала хуже.

Ігор Гаврада: можливо, я не в усьому погоджусь щодо наслідків революції і не з усіма революціями. Я маю на увазі ту саму Грузію. Навіть якщо ми грузинську революцію троянд назвемо грузинським переворотом троянд, але, вибачте, те що змінилось у Грузії за останні 10 років – ця країна стала непізнаваною. Їй, напевно, дуже пощастило з лідером Саакашвілі і з його командою, але я дуже люблю чомусь приклад Грузії, напевно, тому що я романтик, і я сподіваюсь, що ми теж так хоч частково зможемо. Але тим не менш, коли ми ведемо мову про шанси, то кожен з нас має пам’ятати, що не змарнувати великий шанс можна тоді, коли кожен з нас не марнує маленький шанс. І те одне з гасел Євромайдану: я крапля, але разом ми океан, воно має все ж таки на те підстави. Що стосується теми політиків, їх бонусів чи прихованих задоволень від участі у виборчому процесі, то кілька місяців тому ми вдома переглядали данський серіал «Уряд» і ви нате, якби я його дивився рік тому, я б, напевно, не повірив, що так може бути. Але в лютому, коли були події Євромайдану, я чомусь повірив, що може так бути, що політики можуть використовувати слова принципи, порядність, професіоналізм не лише як порожні гасла на не менш порожніх листівках. Власне, я думаю, що рано чи пізно у цьому постреволюційному процесі викристалізується частина суспільства, частина лідерів, які уже мають зовсім інше мислення, ставлення, бачення і які будуть цю країну рухати у якийсь спосіб помалу – хтось на рівні ВРУ, хтось на рівні області, району, своєї школи. Мені подобається київський приклад, є група представників громадських організацій, які створили платформу «антикризовий пакет реформ» і під тиском цих хлопців і дівчат з громадського сектору ВРУ змушена була прийняти ряд законів, які були неможливими ще півроку тому. Можливо, це небагато, але це набагато більше, аніж ми мали ще вчора. Я сподіваюсь, що у такий спосіб ми будемо робити на рівні нашої області і я сподіваюсь, що ті керманичі, які керують цим кораблем сьогодні все ж таки зрозуміють, що окрім політиків і чиновників, є інші люди. Є, наприклад, журналісти, з яких можна вибрати фахових людей і вони можуть супроводжувати якусь роботу, є представники неурядових організацій, лікарі, вчителі, які весь час до цього займались своєю справою і вони знають свою справу. Чому б не слухати їх, коли ми щось реформуємо? У нас в Чернівцях є приклад такої ініціативи «чернівчани» через Фейсбук – хлопці і дівчата організуються щодо озеленення міста, генплану тощо. І з того, що бачу я – в них получається, нехай це буде чуть-чуть, але знову ж таки, це чуть-чуть більше, аніж нічого. І чим більше буде людей, які зможуть робити хоча б чуть-чуть на своєму місці, тим ми будемо бачити, що революція перейде у поступову революцію.

Ведуча:; враховуючи те, про що ми говорили ці 30 хвилин, як ви гадаєте, чи зможе обрання президента країни змінити ситуацію на краще в державі?

Ігор Гаврада: якщо він справді схоче змінити, то він зможе змінити. Якщо він почне робити кроки, з яких ми з вами зрозуміємо, що це піар, що це не якісь такі речі, щоб від нас відмахнутись, то він буде мати дуже серйозну суспільну підтримку. А маючи за спиною серйозну суспільну підтримку у вигляді хоча б кількох мільйонів громадян, які готові повибивати вікна чиновникам, коли вони будуть щось не так робити, то на ці зміни можна сподіватись. Хоча, я не впевнений, що ми оберемо президента 25 травня, скоріш за все буде другий тур.

Сергій Воронцов: мне кажется, что сейчас представленные кандидаты в президенты – это менеджеры немного другого уровня мышления. Даже если взять тех, кто не пошел на выборы президента, тот же Турчинов, более ловкий управленец, чем Ющенко и Янукович. То есть он реально пытается что-то решить и выйти из очень сложной ситуации, не боится каких-то шагов, а это очень важно, потому что все наши предыдущие президенты, в основном, почему-то их боялись. Я оптимист и мне кажется, что все утрясется, образуется и у нас станет лучше, чем было.

Слухач: мене звати Яник. Мене цікавить на скільки показна благодійність з боку кандидатів може повпливати на електорат та допомогти здобути певні серйозні дивіденди. Та друге – у чому феномен радикалізму, наприклад, той самий Жириновський та Ляшко завжди мають певний відсоток підтримки та популярності серед населення?

Ігор Гаврада: якщо я правильно зрозумів перше, то показна благодійність – це чергові кілограм гречки, літр гречки та кілограм цукру, то я більш, ніж впевнений, що кандидати як на мерських так і на президентських виборах займатись цим не будуть з кількох причин. Причина перша – ресурси, які не в усіх є, і причина друга – вони бояться це робити, тому що роздавати гречку після Революції Гідності як мінімум небезпечно або треба мати дуже бойовий задор, як у Жириновського. Що стосується другого питання, я б не хотів збивати тему мерських виборів, я лише дуже тішусь з того, що у нас в Чернівцях немає таких персонажів як Жириновський, хоча, можливо, з ними було б веселіше, але життя показує, що проблем вони несуть більше, ніж веселощів своєю такою радикальною діяльністю.

Сергій Воронцов: щодо благодійних дій, то хотілось би більше соціальних кроків, тобто не показної благодійності у вигляді роздавання пакетів з гречкою, а реальних соціальних кроків назустріч людям, які зараз переживають великі проблеми. Моє коло спілкування – це досить прості люди і вони скаржаться. Я писав про це – пенсіонер зараз йде в аптеку і бачить, що ліки, від яких він фактично залежить і навіть залежить його життя, підвищились у ціні в півтора рази. Це дуже боляче, а враховуючи, що скоро буде підвищення комунальних платежів, ми розуміємо, що ці люди ставляться на межу виживання. Тому обов’язково мають бути соціальні кроки з боку кандидатів, при чому не показні, бо відбудеться соціальна катастрофа. Щодо радикалів, то демократія, незважаючи на те, що її зараз дуже обожнюють, це не найкращий вид керування, особливо при певних умовах, особливо, якщо люди не звикли до демократії. Має бути якийсь антивірус від популістів, а у нас його чомусь немає – ні в Росії, ні в Україні і ми бачимо, що усі радикальні партії, які йдуть на популістських гаслах, вони потім стають додатком до влади і все. Або торгують цими голосами, це бізнесмени.

Ведуча: хто подав документи до міської виборчої комісії?

Ігор Гаврада: на скільки відомо мені, станом на сьогодні обід, занесли документи троє людей: Василь Забродський, Петро Олексюк від громадських організацій та Віталій Ткачук, який відомий нам пісенними ініціативами з виборів 2012 року. Так само висунули своїми кандидатами партія УДАР пана Коломійця, а «Батьківщина» Олексія Каспрука. Крім того, є інформація про те, що завтра «Свобода» висуватиме свого кандидата, а також, на скільки відомо мені, буде балотуватись такий кандидат, як Руслан Цаплюк, він у вузьких бізнесових колах відома людина. І ми чули про таке, що подумує про можливість балотування Назар Горук, але казати про те буде чи не буде поки що передчасно. І, звісно, Віталій Михайлішин.

Ведуча: на вашу думку, список буде саме таким?

Ігор Гаврада: до 10-ти, максимум 12-ти людей ми будемо бачити у виборчому бюлетені.

Ведуча: на мерських виборах, коли кандидат подає документи, він не подає своєї програми. Я не помиляюсь?

Ігор Гаврада: ви не помиляєтесь і ми це мали у 2010 році. Тоді наші законодавці чомусь вирішили, що кандидатам у депутати місцевих рад або місцевим головам навіть не треба цього фігового листочка, який навіть ніхто не читає, окрім людей, які пишуть. Але на правду, і ми про це вже сьогодні говорили, програма – це не є листок і тим більше не фіговий листок. В нормальній політиці – це є бачення кандидата того, як він буде керувати, якщо люди за нього проголосують.

Ведуча: це свого роду інструкція з використання.

Ігор Гаврада: так. Метафорично, яка додається до кожного телевізора. Уявіть, нам хочуть втюхати Весну-412 по ціні Самсунгу (не рекламуючи жодну з цих фірм) і при цьому нам навіть не дають паспорт з технічними характеристиками цього телевізору, якщо ми вже в образи вдались. Моя особиста думка – програма повинна бути, але не на рівні гасел і не на рівні обіцянок, а має бути завдання – шляхи виконання, показники успішності виконання, терміни виконання і т.д. І після того через півтора роки, 4 роки чи 5, я, як виборець, беру вашу програму, ваш список дій і дивлюсь – ефективний ви менеджер чи ви не ефективний менеджер, успішний ви політик чи просто демагог. І, якщо ви демагог, я вас через 4 роки обирати не буду. Сподіваюсь, що з часом законодавець поверне обов’язковість програм для місцевих депутатів та місцевих голів і ми будемо працювати в такому форматі, як ми тільки що говорили.

Ведуча: я говорю зараз як виборець і мені б дуже хотілось почитати програми кожного з кандидатів у мери. Думаю, що особливо після Революції Гідності, таке бажання виникає у дуже багатьох людей.

Ігор Гаврада: Оксано, ви побачите ці програми, в когось кращі, в когось гірші, в когось голослівні, в когось – ні. Ми ж зараз вели мову про те, що законодавство не зобов’язує: хоче кандидат – подає програму, не хоче – не подає. Єдине, що повинні зрозуміти усі кандидати, що програма, якщо ви її подаєте, це не є лише технологічний крок, це є ваша карта дій на той період, на який ви претендуєте на обрання. Якщо в нас з вами, як виборців, мізки вже в цей бік переключились, то, напевно, вони мають переключитись і в кандидатів. Це раз, і два, роблячи комплімент нам, виборцям, ми завжди виявляємось якимись мудрішими, прозорливішими, аніж ті, хто хоче нами керувати. Ці події Євромайдану показували, що його лідери були на півкроку чи навіть крок позаду тих людей, які на Майдані стояли та продукували якісь дії.

Ведуча: ми говорили про те, що ми маємо певні очікування і що ми самі повинні зробити для того, аби очікування нас не розчарували. Якою у цьому процесі є роль журналіста? Я вже говорила, що вибори – це жнива для журналіста і якою буде ваша особиста поведінка на мерських виборах, ця кампанія дуже коротка і тут, очевидно, йдеться саме про громадянську позицію: чи будуть журналісти просто сліпо брати гроші, публікувати те, що даватимуть їм кандидати чи все ж таки тут журналісту треба бути не те, щоб жорсткішим, але принаймні чеснішим зі своїм читачем, слухачем і глядачем?

Сергій Воронцов: да, это очень сложный вопрос. В отношении жнив, я не думаю, что сейчас кто-то из журналистов рассчитывает как-то особо нажиться, потому что, во-первых, это очень короткая кампания и это с сугубо практической точки зрения, да? За месяц нет смысла портить себе все, что можно испортить за эти 4 недели. Что касается так называемых рекламных материалов, «джинсы», я хочу сказать, что есть некий миф, будто европейские газеты очень редко печатают заказные материалы. Это неправда. В любой предвыборный период, когда я читаю доступные мне на славянских языках газеты, причем очень рейтинговые газеты и с очень высокой репутацией, глаз журналиста очень четко понимает, что 70-80% материалов в европейской прессе, которые работают на какую-то политическую силу. И когда украинские журналисты начинают поднимать этот вопрос, то это самое настоящие лицемерие. Речь может идти только о качестве этих материалов, то есть либо это тупой клеветнический наезд – это одна ситуация. Если там содержится некий действительно существующий факт – это совсем другая ситуация. Когда мы приходим на судебный процесс, есть адвокат и есть прокурор. Мы не требуем от прокурора, чтобы он защищал подсудимого, мы требуем, чтобы он его обвинял, мы не требуем от адвоката, чтобы он обвинял, мы требуем, чтобы он защищал. Но не один из них не должен врать. А это в украинской ситуации, к сожалению, очень часто встречается, какие-то чудовищные передергивания и по-человечески очень трудно удержатся. Я думаю, что позитивная эволюция все-таки есть, потому что раньше было гаже в самом прямом смысле, какие-то просто чудовищные вещи печатались. Сейчас это все более или менее адекватно.

Ведуча: як ви себе особисто вести у цей період?

Сергій Воронцов: я буду стараться вести себя хорошо))) Это все, что я могу пообещать. Понимаете, стать по-комсомольски и сказать: нет никогда… кто-то хочет стать по-комсомольски – пусть становится и говорит, я им не верю.

Ведуча: ви вважаєте, що ця кампанія буде брудною у ЗМІ?

Сергій Воронцов: я надеюсь, что в связи с ее кратковременностью, она будет в рамках возможного. Главное, чтобы она действительно закончилась 25 мая.

Ігор Гаврада: я не думаю, що ця кампанія буде на стільки брудною, як була, наприклад, попередня парламентська 2012 року. Хоча від того, що непрофесіонали називають «чорним піаром» звісно, ми не вбережемось. Сьогодні ОПОРА подавала інформацію про те, що знайшли перші так звані чорні агітки у Вижниці, які, до речі, розклеєні начебто від пані Боголомець, але я швидше думаю, що це або якась дурна самодіяльність, або як то кажуть «происки врагов и конкурентов». Я погоджуюсь з паном Сергієм, що місяць, який лишається, особливо, коли ми говоримо про мерські вибори, це занадто мало аби вилити на голови опонентів і нас виборців ті запаси бурду, які накопичили наші місцеві політики. Ми ж чудово розуміємо, що основні кандидати на посаду міського голови не один день добре один одного знають, це рік, два, а, можливо, і 10 років. І в нас місто дуже тісненьке і маленьке, ти тут не заховаєш свій бізнес, погані схеми, так як ти це можеш зробити у місті-мільйоннику. Кожен конкурент знає, можливо, дуже багато гидливих речей про іншого. Чи будуть вони тим користатись буде залежати від того, яку вони тактику виберуть. Якщо будуть користатись, то тоді я, особисто як виборець, зроблю для себе висновок, що панове – так не гоже, була ж Революція Гідності, а те, що ви робите як мінімум не гідно. Побачимо, але я не сподіваюсь на дуже брудну кампанію, хоча певні елементи звісно будуть. І особисто як виборець я не хочу слухати хто з ким, навіщо, як і скільки разів. Я хочу слухати про концептуальні речі, я хочу бачити що думає Каспрук, Михайлішин, Ткачук, Олексюк, Цаплюк, Коломієць, як вони бачать це місто, а не те хто коли з ким і як.

Ведуча: якими якостями, на вашу думку, має бути наділений отой мер Чернівців, який фактично пропрацює усього півтора року?

Сергій Воронцов: во-первых, у этого человека действительно должен быть план действий. Даже если сейчас мы видим, что никто из кандидатов не представил такого плана действий, но он уже его должен начать разрабатывать, хоть элементы этого плана он должен заявить в этот предвыборный месяц. Потом, это должен быть самостоятельный и влиятельный человек, который может эти планы хоть на какое-то количество процентов воплотить. И это должен быть человек, который может вовремя останавливаться, потому что власть поневоле связана с какими-то злоупотреблениями. Ну вот что-то можно, а что-то нельзя и если этот человек будет знать, что что-то нельзя, то это будет нормально. Вот эти три компонента, совершенно необходимых.

Ігор Гаврада: перше – це порядність, при чому порядність звичайна людська та політична. По-друге – це гідність і третя якість – це професіоналізм. Навіть якщо ти не керував містом, районом чи селом, в тебе повинна бути голова на плечах і бажання навчитись. Немає нездійснених речей. Мене чомусь завжди вражає як важко набирають кандидатів покерувати житлово-комунальним господарством. Складається таке враження, що легше побудувати космічний корабель і відправити його на Марс, аніж керувати чернівецьким житлово-комунальним господарством. Не знаю, візьміть того, хто не вміє, поставте його і нехай він навчиться, у цьому так само є професіоналізм. Врешті, виборці так чи інакше скажуть свій вердикт тим якостям, які покаже той чи інший кандидат. І ще, що мені здається важливим – це цілісність людини, для того аби він був максимально однаковим у побуті і з тими, з ким він є на публіці та на камерах. У наших багатьох політиків є таке собі роздвоєння особистості – на людях я гарний та пухнастий, а там, де мене виборець не бачить, я дуже цікавий і несподіваний.

Партнер програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ www.buknews.com.ua