Спокуса дріб'язковості міських депутатів

Схожий текст я друкував на «Чернівці Таймс», але, як у тому анекдоті — концепція змінилася разом із змістом))) Новорічна сесія, як завжди, відбулася не без сюрпризів. А в сюрпризах завжди є сенс. І завжди неочікуваний. Опозиція, яка вболіває за книги і книгарні у Чернівцях не тільки не проголосувала за фінансування програми книговидання у Чернівцях, а навіть на самому початку сесії голосувала за те, щоб взагалі зняти це питання. В результаті плідної політичної боротьби питання так потонуло. Програма книговидання була запропонована з ініціативи Сергія Осачука, а подання вносилося депутатом Володимиром Бешлеєм. Я жалкую з приводу цього сесійного питання з кількох причин. По-перше, до відома читачів, у Німеччині книг про Чернівці видано набагато більше, аніж безпосередньо у Чернівцях. І ми всі чудово розуміємо, що ці книги про Чернівці у Німеччині не можуть бути комерційно успішними. Це суто культурологічний жест. Тобто, Німеччині, наприклад, Чернівці потрібні, а нам — ні. Зокрема, у Німеччині там не так давно вийшла серія з більше, аніж 50 книг чернівецьких авторів міжвоєнної епохи. А скільки таких авторів вийшло у Чернівцях? Запитання майже риторичне. Дві-три книги, і то завдяки ентузізаму Петра Рихла, та й тим же європейським грантам. Зрозуміло, книги про Чернівці також виходять у Росії, Ізраїлі, США. Але справді, чому б не у нашому місті? Про Чернівці ж все таки. І це цікавий проект. У нас є, що зберігати. Мене трохи здивувало, що на чолі, так би мовити протикнижного демаршу став Олексій Каспрук (голова фракції «Фронт змін» нині «За Батьківщину»). Мотив його поведінки замежно простий, не дозволити владі теперішній зробити щось суттєве у просторі культури. Так, власне, і вирішується доля української книги (а ця чернівецька книга, насправді була б українською). То тим не догодиш, то — тим. До речі, подібної програми у Чернівцях досі не було.

Наскільки б це було доцільним – випускати книги? З депутатської точки зору. Якщо згадати, що світло-музичний фонтан на площі Філармонії, який побудований під керівництвом Олексія Каспрука, коштував в десять разів дорожче, аніж ця нещасна річна програма книговидання, то можна було б і на книги щось відпустити.

Наполягав на тому, щоб зняти питання якраз Олексій Каспрук, тому і згадав про фонтан.

Проголосували за те, щоб зняти це питання з порядку денного 13 депутатів:

сам Олексій Каспрук))),

Наталя Козлова,

Прозоровський Михайло,

Мирослав Заячук,

Юрій Ватаманюк,

Ярослав Кушнірик,

Василь Максимюк,

Євген Долгий,

Порчук Марія,

Кирилюк Микола,

Кишлярук В’ячеслав,

Дутчак Василь,

Мельников Леонід.

Зрозуміло, намертво підзабувши про демарш Каспрука, – опозиційні ЗМІ поглузували, та й навіть посварили провладну більшість, що ж це ви програму не прийняли. Але таке висвітлення – якраз не сюрприз.

Цікаво це з психологічної точки зору. От ніби цей самий Фронт змін (який нині за Батьківщину) підтримував боротьбу за книгарні (хоча якось писав я про те, що підтримавши мітинги і пікети, та ж сама опозиція, коли не подала своєї кандидатури на керівника «Буковинської книги», фактично відкрила Довганичу чисту дорогу, тобто, зробивши чудовий піар для себе, одночасно не завадила владі робити, що їй заманеться). Але ми аплодували громадянській позиції політичних опозиціонерів, не зауваживши одну річ – така позиція була дуже вигідна для опозиції, якій в той час і не було чим особливим похвалитися. Тобто це було ВИГІДНИМ. На минулій сесії вигідною вже була боротьба проти чернівецької книги. Доцільно було не дозволити зробити щось корисне і нове для міста, хоча справа, здавалося б, стосувалася книг і культури, за які ми ніби то вболіваємо. І головне в цих кроках опозиційних політиків – саме ВИГОДА. Вигідність, а не якісь шляхетні мотиви: культура, пам'ять, і т.д. Я хотів попєняти, що чернівецькі опозиціонери втратили здатність до широких жестів. А могли б підтримати цю програму. І тут раптом зрозумів, на жаль, вони — раби політичної доцільності. Хоча мабуть самі про це не думають і не відчувають цього. А які ж широкі жести – у рабів? Хоча б і доцільності.

До речі, кілька слів про власний досвід широких жестів. Свого часу, коли деякі буковинські журналісти підписували щось таке пафосне (ось тут цей цікавий текст) проти Миколи Федорука (якого тоді активно йшли), мені здалося, що це якось неправильно, я зробив жест (нехай і не такий вже широкий) і не підписав (хто в темі, той розуміє, що я ж не в Молодому Буковинці працював). І скажу. По-перше, з приводу широких жестів не доводиться жалкувати у майбутньому. А от з дріб'язкових — так. Тож я закликаю до таких же широких жестів депутатів. Їм не буде за чим жалкувати. Не все життя у політиці. Швидше, в неполітиці — життя.

На фото: так званий світло-музичний фонтан на площі Філармонії, будівництво якого обійшлося місту в десять разів (!!!) дорожче, аніж запропонована програма підтримки книговидання. Очолював будівництво Олексій Каспрук. Питань у нього тоді не виникало.